ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА У ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

 

УДК: 37.064.2:94(477)

Валентина ВОЙТКО

м. Кропивницький 

ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА У ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ 

ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

     Стаття присвячена вивченню особливостей педагогіки партнерства у педагогічній системі В. Сухомлинського. Науковий аналіз дає можливість розглянути теоретичні і практичні основи педагогіки партнерства. Розкрито сутність педагогіки партнерства. Показана необхідність застосування вербальної стратегії та педагогічної взаємодії, що може бути реалізована завдяки єдності інтелектуальної діяльності, світоглядних переконань та творчої співпраці. Підкреслено значення моральних, культурних, естетичних навичок у формуванні освіченої особистості, що впливають на реалізацію педагогіки партнерства.

Ключові слова: педагогіка партнерства, педагогіка, взаємодія, виховання, творча праця, колектив.

The article is devoted to the study of the peculiarities of partnership pedagogy in the pedagogical system of V. Sukhomlynskyi. Scientific analysis provides an opportunity to consider the theoretical and practical foundations of partnership pedagogy. The essence of partnership pedagogy is revealed. The necessity of using a verbal strategy and pedagogical interaction is shown, which can be realized thanks to the unity of intellectual activity, worldview beliefs and creative cooperation. The importance of moral, cultural, aesthetic skills in the formation of an educated personality, which influence the implementation of partnership pedagogy, is emphasized.

Keywords: partnership pedagogy, pedagogy, interaction, education, creative work, team.

       Вступ. Стрімкий розвиток інноваційних технологій та підвищення вимог до навчально-виховного процесу актуалізують впровадження принципів партнерства у сучасну педагогічну практику.

      Педагогіка партнерства – напрям педагогіки, що включає собою систему методів і прийомів виховання і навчання на засадах гуманізму та творчого підходу до розвитку особистості,яку досліджували: В. О. Сухомлинський, Ш. А. Амонашвілі,  В. А. Караковський, С. М. Лисенкова, В. Ф. Шаталов та ін. За педагогікою партнерства учень – добровільний і зацікавлений соратник, однодумець, рівноправний учасник освітнього процесу, турботливий і відповідальний за його результати.

   В основі педагогіки партнерства – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Учні, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є добровільними й зацікавленими спільниками, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат. Учитель має бути другом, а родина – залучена до побудови освітньої траєкторії дитини. Педагогіка партнерства визначає істинно демократичний спосіб співпраці педагога і дитини, який не відкидає різниці в їхньому життєвому досвіді, знаннях, але передбачає безумовну рівність у праві на повагу, довіру, доброзичливе ставлення і взаємну вимогливість [2].

    Сутність педагогіки партнерства полягає в демократичному та гуманному ставленні до дитини, забезпеченні їй права на вибір, на власну гідність, на повагу, права бути такою, якою вона є, а не такою, якою хоче її бачити вчитель. Стосунки партнерства складаються там, де діти і дорослі об’єднані спільними поглядами і прагненнями. Педагогіка партнерства бачить в учневі добровільного і зацікавленого соратника, однодумця, рівноправного учасника педагогічного процесу, турботливого і відповідального за його результати. 

Сучасне навчання і виховання учнів вимагає нової педагогічної етики, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага та творче співробітництво вчителя та учня. Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра); зумовлює використання особистісного діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій; включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Принципово важливою є орієнтація партнерської діяльності вчителя та учня на розвиток творчості – творчої активності, творчого мислення, здібностей до адекватної діяльності в нових умовах.

Основні принципи: повага до особистості; доброзичливість і позитивне ставлення; довіра у відносинах, стосунках; діалог – взаємодія – взаємоповага; розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків); принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

    Педагогіка партнерства ґрунтується на таких ідеях:

-навчання без примусу (Ш. Амонашвілі, В. Сухомлинський, С. Лисенкова, В. Шаталов), що передбачає виключення всіх засобів примусу з арсеналу педагогічних засобів; припускає наявність таких особистісних якостей вчителя, як гуманність, комунікативність, ціннісне відношення до дитини. Крім того вчитель повинен володіти знаннями про дитячу психологію, засади гуманної педагогіки, володіти прийомами мотивації, визнавати пріоритетності суб’єкт-суб’єктної взаємодії у навчальному процесі. Цього можна досягти шляхом знайомства з теоретичними засадами гуманної педагогіки, переглядом уроків педагогів-гуманістів, участю у коуч-тренінгах із суб’єкт-суб’єктною взаємодією;

-ідея важкої мети (С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у тому, що перед усіма учнями ставиться складна мета, водночас учитель всіма засобами має налаштувати учнів на її досягнення, вселити в них упевненість у перемозі над труднощами. Передбачає готовність до інноваційної діяльності, що досягається шляхом включення вчителя до роботи у творчих групах, розробленням моделі інноваційної діяльності;

-ідея опори (Є. Ільїн, І. Іванов, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні учням опорних знаків (символів, схем, таблиць, слів тощо) для забезпечення кращого розуміння, структурування, запам’ятовування матеріалу, а також для побудови відповіді. Передбачає вміння вчителя з одного боку – систематизувати й перетворювати інформацію належним чином, з іншого – моделювати;

-вільний вибір (Ш. Амонашвілі, І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні дитині свободи вибору у процесі навчання, тобто учень може обирати завдання, здачу, тему твору. Професійна діяльність цілеспрямована на демократичність та скерованість вчителя на розвиток дитини, вміння «контактувати» з учнями є провідною педагогічною умовою ідеї вільного вибору; 

-ідея випередження (І. Волков, С. Лисенкова, Б. Нікітін, В. Шаталов) дозволяє включати у програму більш складний матеріал, об’єднувати його в блоки, починати заздалегідь вивчати складні теми, закладати перспективу вивчення теми наступного уроку. Спирається на такі якості особистості педагога, як прогностичність, стратегічне бачення педагогічної діяльності, відповідальність, які супроводжуються здатністю до стратегічного планування;

-ідея великих блоків (І. Волков, І. Іванов, В. Шаталов, М. Щетинін) ґрунтується на тому, що у великому за обсягом блоці матеріалу (об’єднання 6 – 10 уроків або тем в один блок) легше встановити логічні зв’язки, виокремити головну думку, поставити та розв’язати проблему. Спрямована на наявність таких якостей особистості педагога: глибоке знання матеріалу, уміння систематизувати, інтегрувати, а також володіти технологією інтеграції змісту навчального матеріалу;

-ідея відповідної форми (І. Волков, Є. Ільїн, В. Шаталов) полягає в тому, що урок за своєю формою має відповідати предмету, що вивчається; реалізується через обізнаність, креативність, відкритість, здатність результативно вирішувати творчі завдання, незалежність суджень, спрямованість на творчі досягнення, володіння інтерактивними технологіями. Дана ідея реалізується шляхом розширення знань про педагогічні технології, поглиблення предметних знань, перегляду уроків з використанням

інтерактивних технологій, аналізу досвіду вчителів;

-інтелектуальне поле класу (І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов, М. Щетинін) передбачає створення загальних життєвих цілей та цінностей у класі, для розвитку здібностей та нахилів, творчості кожної дитини в діяльності; 

-самоаналіз (Ш. Амонашвілі, Є. Ільїн, І. Іванов, В. Караковський, В. Шаталов, М. Щетинін) реалізує ідею колективного аналізу та оцінювання діяльності кожного учня за умови володіння педагогом прийомами рефлексії, емпатії, а також здатності аналізувати та розуміти власні дії, здатності до самопізнання [1].

Виклад основного матеріалу. Процес взаємодії учня та вчителя за В. Сухомлинським є різновидом партнерства. Партнерство – це, перш за все, повага до особистості; доброзичливість, довіра у відносинах; діалог, взаємодія,  взаємоповага; розподілене лідерство (активність, право вибору та відповідальність, вміння приймати рішення); що будуються на загальних принципах (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей) [1].

 Сутність людини розкривається в її відношенні до природи та взаємодії з оточуючими. Вплив на учня працею та колективом було одним з основних елементів методики В. Сухомлинського. У своїх ідеях педагог був переконаний, що на емоціях дітей можна будувати міцний фундамент знань, щоб поступово підготувати їх до життя в суспільстві. І розглядаючи поняття про добро і зло у виховному процесі педагог звертав увагу перш за все на формування у дитини її поглядів, аналіз власних вчинків. Дуже важливо, що цінує особистість, що приваблює її, що схвалює батько, мати, вчитель та товариші. Під час навчання слід враховувати обставини формування перших дитячих радощів, які на основі повноти духовного життя дають особисте уявлення про щастя. Сприйняття вихованцем суспільної думки впливає на його самооцінку та сумління [3].

    На думку В. Сухомлинського ефективний виховний вплив можливий тільки за умовах спрямованої діяльності всього педагогічного колективу школи, батьків, громадськості, соціального середовища. У навчальній роботі вчитель є організатором, центральною фігурою, координатором навчального процесу, що висуває певні вимоги до учня. В. Сухомлинський у своїх працях «Павлиська середня школа», «Духовний світ школяра», «Методика виховання колективу» рекомендує викладачам та батькам вчити дітей добру, любові, милосердю. В системі принципу партнерства відбувається утвердження та єдність інтелектуальної діяльності, світоглядних переконань та творчої співпраці. В. Сухомлинський звертає увагу на те, що кожен має пройти школу доброти, радості та відчути себе справжнім захисником всього живого [2].

  Довіра у вихованні – ставлення вихователя до дітей, що ґрунтуються на глибокій повазі та переконаності в тому, що кожна дитина володіє широкими можливостями духовного та фізичного розвитку.

  Вихователь, впевнений у наявності позитивних рис у своїх вихованців, викликає у них прагнення виправдати довір’я, підвищує почуття власної гідності, а якщо дитина бачить, що дорослі вірять в її сили, чесність, порядність, вона хоче бути ще кращою. Довіра у вихованні стимулює прагнення дитини до самовиховання, самовдосконалення.

   Довіряти дитині можна тоді, коли знаєш її індивідуальні та вікові особливості.

  Батьки роблять помилку, коли постійно  ставлять за приклад своїм дітям їх ровесників, які варті наслідування. Це озлоблює дітей. Доречно виявити довіру: «Я впевнений, що завтра у тебе вийде ще краще. Подивись і порівняй свої попередні результати з теперішніми». Відверті, довірливі стосунки між батьками і дітьми роблять моральний клімат сім’ї найбільш сприятливим [2;4].

У педагогічній спадщині Сухомлинського провідне місце займає ідея гуманізму, людяності і доброчинності. Педагог переконливо стверджує, що виховання гуманізму, людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя і здійснюватися через творення людям добра. В центр виховного процесу Сухомлинський поставив особистість. Основою його концепції є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний вибір. Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи Сухомлинського, є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до себе – немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності і виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога.

В. Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків. У педагогічній системі В. Сухомлинського утвердилася певна система родинно-шкільного виховання, за якої батьки повинні були стати активними помічниками вчителів. Цьому сприяло не лише навчання батьків, але й спільне проведення свят, різноманітних суспільно-корисних справ. У своїх працях Василь Олександрович пропонує систему роботи з батьками:

1. Організація дружнього, цілеспрямованого батьківського колективу на основі спільних інтересів – виховання дитини.

2. Педагогічна просвіта батьків: лекції та бесіди у педагогічній школі просвітницького характеру, щоб не допустити їхньої зневіри у власних виховних можливостях.

3. Індивідуальні форми роботи з сім'єю – з батьками без дітей.

4. Систематична організація конференцій, присвячених актуальним питанням навчально-виховної роботи [2; 4].

В. Сухомлинський високо цінував роль батька і матері, старших у сім'ї, стверджуючи: «Людина у своєму моральному розвитку стає такою, яка в неї мати, точніше, яка гармонія любові й волі в її духовному світі»; «…батько народжує і виражає, продовжує, розвиває себе в своєму синові й дочці, вливаючи своє духовне начало з духовним началом матері» [2; 4].

  У його педагогічній системі категорія особистості займає центральне місце. Дитина — це активний і самодіяльний індивід, який не "вчиться на дорослого", а живе повноцінним і цікавим життям. Дитина — це розвиваюча система індивідуальних /характеру, темпераменту, розуму, інтересів, бажань, почуттів/ якостей в єдності з соціально економічними відношеннями, тобто через школу, сім'ю, вулицю, село, друзів, працю. Кожна дитина — це цілий світ, світ, що не відкритий і не досліджений.

    Великого виховного значення Василь Олександрович надавав слову, його ролі в духовному світі дитини. Мову, слово він трактував широко — це і слово вчителя, і книга, і мова природи, і мова музики, живопису. Усі вони покликані розбудити допитливість дитини, сприяти прояву творчості, показати зв'язок з Батьківщиною, з народом. Книга — важливий засіб формування інтересів особистості. Василь Олександрович склав рекомендований список книг, куди ввійшли скарби світової культури.

     Видатний педагог закликав культивувати красу людської любові, коли людина морально вдосконалюється, створює сім'ю, продовжує людський рід, творить людське "Я" в самому собі. Цінним є розвиток В. О. Сухомлинським теорії виховання дітей шестирічного віку, методики навчання учнів читати і писати на основі емоційно-естетичного сприйняття світу в умовах активної мислительної діяльності. Актуальними є його, підходи до системи заохочень і покарань учнів, використання оцінки, її ролі і значення, оптимальність домашніх завдань.

    Виховання на засадах педагогіки партнерства відбувається шляхом створення в школі таких взаємовідносин, де набуті знання весь час нагромаджуються і зберігаються. Мистецтво взаємодії відображено в цілісності освітньої системи, де знання учнів завжди в русі, проходять через духовне життя колективу та включають в себе відносини обов’язку, дисципліни, дружби й відповідальності. Щоденно, на кожному занятті учень повинен щось добувати власними зусиллями. Нелегкий шлях вчителя і звертаючи увагу на поради В. Сухомлинського можна стверджувати те, що особливість партнерства криється у взаємодії. Суть якого полягає в розумінні найпростішої істини, що виховання людини – це передусім гармонія розуму і серця. Вчитель повинен з повагою відноситися до учнів розкриваючи їм життєві істини [3].

   Очевидне значення педагогічної взаємодії полягає у тому, що якими б далекими від сучасного життя не були наукові істини, які розкриваються перед учнями у процесі навчання, їх інтелектуальну діяльність треба спрямувати так, щоб знання матеріалу відповідало їхнім інтересам [3].

  Одним із головних умінь, під час реалізації педагогіки партнерства, повинно стати вміння спілкуватися з людьми та отримувати радість від цієї діяльності.  В основі спілкування лежить слово, якому В. Сухомлинський надавав особливого значення оскільки був переконаний, що вчитель має вміти створити такий психологічний контакт, без якого не може бути продуктивної взаємодії. Вчитель повинен тактовно, непомітно спонукати людину до висловлювання своїх думок. Згодом, виникає чутливість до духовного світу та все більше утверджується прагнення до власного щастя, стають частішими роздуми вищого сенсу буття.

  Педагогічна система В. Сухомлинського   переконливо доводить, що у школі має панувати позитивна атмосфера де учень має вірити в свій успіх. Якщо вчитель бачить, що на його доброту вихованець ще не відповідає бажанням стати кращим, в такому випадку толерантне слово знайде своє відлуння з часом. Коли педагог зрозуміє душу дитини, він оволодіє майстерністю впливати на неї словом, щоб сформувати освічену особистість [3].

   Отже, В. Сухомлинський заклав такий принцип педагогіки, який на сьогодні є затребуваним для реалізації освітніх програм; принцип, який попри час та зміни у суспільстві залишається актуальним. У роботах педагога ідея партнерства складається з декількох принципів [2].

  У наукових працях В. Сухомлинського людина у дитинстві повинна на власному досвіді пізнати суть творчої праці, проявити себе, тоді вона  зможе стати справжнім мислителям, мудрим трудівником. Важливо зазначити, що у своїх працях В. Сухомлинський обґрунтував форми роботи, які сприяють розвитку учнів (слухання, читання, бесіда, театралізація та ілюстрація казок)

[2; 5].

    Створену В. Сухомлинським систему партнерства можливо розглядати як приклад цілісного всесвіту для формування та розвитку освіченої особистості. У своїй практичній діяльності педагог розкрив високе культурне значення виховання дітей. У педагогічній системі вченого висвітлені ідеї, що спираються на вічні істини – допитливість, мудрість, послідовність навчання та справедливість.  

    Враховуючи специфіку виховного процесу, особливість партнерства криється у взаємодії, проявляється у розвитку природних здібностей людини, формуванні стійкої життєвої позиції, істина якої полягає у гармонії розуму і серця. Необхідною передумовою реалізації основних ідей В. Сухомлинського є впровадження у практику методів, що стимулюють пізнавальну діяльність учнів.

   Висновки. Ідейний зміст виховання за В. Сухомлинським ґрунтується на педагогіці партнерства і доводить, що вплив на особистість можливий лише за умови спрямованої діяльності всього педагогічного колективу школи, батьків, громадськості. 

Список використаних джерел

1. Артемова В. Історія педагогіки України : Підручник. / В. Артемова – К. : Либідь, 2006. – 424 с.

2. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / О. Вишневський – Дрогобич : Коло, 2006. – 326 с.  

3. Підласий І. П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя. / І.П.Підласий. – Х. : Вид. група «Основа», 2010. – 360 с.

4. Родинно-сімейна енциклопедія. Авт.кол. В. М. Благінін, Н.І.Белкіната ін.; За заг. ред. Ф. С. Арвата та ін. – К.: Богдана, 1966. – 438 с.

5. Сухомлинський В. Вибрані твори в 5-ти т. – Т. 5/ В. Сухомлинський. – К. : Радянська школа, 1977. – 639 с.