ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ВИМІРІ

 

УДК 37.091.12 – 057.86

Анжела Гельбак,

м. Кропивницький

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ВИМІРІ 

Розкрито та обґрунтовано ідеї педагогічної спадщини Василя Сухомлинського в контексті педагогіки партнерства та компетентнісного підходу до освіти. 

Ключові слова: освітні інновації, підготовка вчителів, педагогічна технологія, інноваційні підходи, освітні інновації, концепція «Нова українська школа», педагогіка партнерства, компетентнісний підхід.

The author has already analyzed and substantiated the ideas of Vasyl Sukhomlynskyi's pedagogical heritage in the context of partnership pedagogy and the competency-based approach to education.

Keywords: educational innovations, teacher training, pedagogical technology, innovative approaches, educational innovations, "New Ukrainian School" concept, partnership pedagogy, competence approach.

Педагогічна громада України спостерігає за переосмисленням ідей Василя Сухомлинського під кутом зору створення освітньої системи в контексті завдань сучасної української школи. Ми є свідками творчої трансформації спадщини видатного педагога на теоретичне і методичне підґрунтя Нової української школи.

Аналізуючи «формулу» школи Василя Сухомлинського, вочевидь підвищення ролі сім’ї – родини у вихованні дітей. Причому не лише в аспекті проблематики відповідального батьківства, а й з точки зору необхідності усвідомлення на рівні переконань, такої істини: сучасний заклад освіти неспроможний якісно розв’язати усю сукупність питань, пов'язаних із становленням, насамперед, духовності вихованців. У цьому відношенні й нині актуальною є позиція В. Сухомлинського про взаємозв’язок базових і для особистості сьогодення чеснот – добро, толерантність, духовна стійкість, патріотизм [7].

Творча взаємодія вчителя, учня та батьків, на думку В. Сухомлинського, має триматися на засадах поваги, партнерства, спільності інтересів і цінностей. Чималою мірою цьому сприяло створення Батьківської школи, в якій навчання проходило протягом усіх років перебування дитини в закладі освіти. Освітній процес був побудований таким чином, щоб «педагогіка стала наукою для всіх – і для вчителів, і для батьків» [7]. Завдяки активній взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу вихованці Павлиської середньої школи, на чолі з Василем Олександровичем, досягали значних успіхів у реалізації поставленої мети. Відтак, ключовим компонентом шкільної освіти ставав партнерський підхід [5].

Великою духовністю пронизані його ідеї у втіленні низки нововведень, як от: «Школа радості», «Школа під блакитним небом», «Сад матері», «Кімната казки», «Острів чудес», «Кімната думки», «Куточок мрії», «Сад здоров’я», «Мандрівка по земній кулі», «Сад героїв», «Сад Подяки», «Книга природи». Етичні настанови він реалізовував під час організації і проведення різноманітних свят: Матері, Батька, Книги, Творчості, Першого врожаю, Жайворонка, Першого хліба та ін.

У концепції «Нова українська школа» визначено нове соціальне замовлення: компетенізація освіти шляхом реалізації компетентнісного підходу, орієнтація її на «вихід» – у формі розвинутих ключових компетентностей учнів, структури знань, поглядів, ціннісних орієнтирів, їхньої успішної самореалізації в професії та житті, формування особистості, патріота, інноватора, здатного конкурувати на ринку праці, розвивати економіку, навчатися неперервно впродовж життя. У педагогічній спадщині видатного земляка віднаходимо чимало позицій, що стосуються компетентнісного підходу [2].

Традиційно завдання шкільної освіти визначалися набором знань, умінь і навичок, які має опанувати випускник. На сьогодні такий підхід виявляється недостатнім, соціуму (професійним навчальним закладам, виробництву, сім’ї) потрібні не всезнайки і базіки, а випускники, готові долучитися до подальшої діяльності, здатні практично розв’язувати життєві та професійні проблеми, що постають перед ними.

В. Сухомлинський одним із перших у світовій педагогіці звертається до принципу наступності в процесі формування компетентності «учити – вчитися», саме цим підтверджуючи її надпредметність та життєву значущість. Василь Олександрович казав, що «ось тут і виникає розрив між початковими класами і подальшими ступенями навчання. У початкових класах ми дуже боязко, несміливо даємо в руки дитині інструмент, без досконалого володіння яким неможливо уявити її інтелектуальне життя, її всебічний розвиток, а потім у середніх класах учителі вимагають, щоб інструмент цей у руках дитини діяв швидко і безвідмовно».

Функція педагога Нової української школи полягає в його вмінні організувати компетентнісне навчання, забезпечити інтегрованість змісту (внутрішньопредметної і міжпредметної) на основі ключових компетентностей, не шляхом механічного об’єднання предметів, а наближення змісту освіти до особливостей сприймання нової інформації тощо. Компетентнісний підхід – це місток, що поєднує школу з реальним світом і тими потребами, які ставить перед людиною життя, здатний забезпечити життєвий успіх у суспільстві знань [5].

Звертаючись до витоків компетентнісного підходу, розглянемо ідеї ефективності знань, ціннісного ставлення особистості до набутих знань як основи самореалізації. У цьому сенсі широко відомий науковий доробок В. Сухомлинського, який дослідив і реалізував у педагогічному досвіді можливість поєднання навчання, праці, практичної повсякденної діяльності школярів.

Б. Дьяченко визначив перспективні напрями осмислення компетентністного підходу до якості освіти на засадах ідей В. Сухомлинського [2]. Науковець зазначає, що спадщина В. Сухомлинського дає можливість визначити дидактичний регламент формування та розвитку умінь, основних позицій змісту, форм, методів та організації діяльності педагогів школи щодо вдосконалення загальнонавчальних умінь школярів.

Головною метою системи педагогічної освіти є підготовка професійно компетентних і конкурентоздатних, гуманістично зорієнтованих висококваліфікованих спеціалістів, тобто формування суб’єктів професійної діяльності, здатних вільно та свідомо самовизначатися у педагогічній дійсності, творчо розв’язувати проблеми педагогічного процесу в спільній діяльності з учнями. В. Сухомлинський вважав, що професія вчителя є особливою, близькою до науково-дослідної. Педагог має аналізувати факти, передбачати наслідки виховного впливу, інакше він перетвориться на ремісника.

Значимими в аспекті компетентнісного підходу є ідеї В. Сухомлинського щодо творчого характеру педагогічної діяльності. Видатний педагог зазначав: «...перетворення наукових істин у педагогічний досвід творчої праці – це найскладніша сфера дотикання науки до практики. Зроблене вченим відкриття, коли воно оживає в людських взаєминах у живому пориві думок та емоцій, постає перед учителем як складне завдання, розв’язати яке можна багатьма способами, й у виборі способу, у втіленні теоретичних істин у живі людські думки й емоції саме й полягає творча праця вчителя» [6].

Особистість учителя визначає розвиток особистості учня. З огляду на це, традиційно висувають високі вимоги до особистих якостей учителя, які в особистісно орієнтованому підході до навчання й виховання можуть мати вирішальне значення. Положення про необхідність високих особистих якостей учителя, розроблене В. Сухомлинським, можна розглядати, як принцип особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип залежності розвитку особистості учня від особистості вчителя. Він містить чотири вимоги до вчителя [1].

Першою є вимога любові до своєї справи. «Щоб знайти в кожному учневі учневі найсильнішу його сторону, відкрити в ньому золоту жилку, – пише автор у статті «Суспільство і вчитель», – усі вчителі повинні бути людьми, пристрасно закоханими у свою працю, що вміють запалити вогник такої самої любові у своїх вихованців». Із уст учителя, на думку Василя Олександровича, дитина часто чує моральні повчання і настанови. Усе це набуває авторитету в очах дитини лише остільки, оскільки вона, дитина, бачить у своєму вчителеві людину, одухотворену своєю працею, закохану у свою працю.

Другою є вимога високої кваліфікації. «Чим більше знає вчитель, – пише В. Сухомлинський у праці «Павлиська середня школа», – чим частіше й успішніше відкриває він перед учнями горизонт науки, тим більшу допитливість і жадобу до знань виявляють учні...».

Третьою є вимога високих моральних якостей. «Вирішальне значення має те, – читаємо у роботі «Народження громадянина», – яких людей побачить у нас підліток. Ми мусимо бути для підлітків зразком багатства духовного життя; лише за цієї умови ми маємо моральне право виховувати».

І, нарешті, четвертою є вимога творчого підходу вчителя до навчання й виховання, «Без вдумливого, індивідуального, творчого підходу до кожної людини розв’язати це завдання неможливо, – ділиться роздумами видатний педагог у статті «Народний учитель». – У цій справі найстрашніше – формалізм, надія на якісь універсальні форми й методи виховання. Є чудові методи виховання, але якщо в будь-який із них повірити як у всесильний, єдиний, як у панацею від усіх лих, – найкраща справа може перетворитися у свою протилежність» [6].

Реалізація ідей компетентнісного підходу передбачає усвідомлення того, що усі компетентності є однаково важливими і тісно пов’язаними між собою, усі вони рівною мірою гарантують соціальну і громадянську інтеграцію, отримання освіти, працевлаштування, успіх в особистій сфері тощо. Відтак, компетентнісний підхід розумуємо, як цілісну систему [3].

В. Сухомлинський стверджує, що між окремими складовими частинами навчально-виховного процесу наявні численні складні взаємозв’язки і взаємозалежності. «Виховання всебічно розвиненої особистості – це вміння розібратися у великій кількості найскладніших і, немов би непомітних на перший погляд, залежностей, – пише Василь Олександрович у праці «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості». – Бути мудрим вихователем – означає насамперед розуміти причинно-наслідкові зв’язки в усьому, що ми повсякденно бачимо, робимо, чого ми чекаємо». Це положення може бути сформульоване як принцип особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання, який покладено в основу компетентнісного підходу [7].

Саме як систему, тобто сукупність елементів, між якими існує закономірний зв’язок або взаємодія, він розглядає навчально-виховний процес, а замість слова «система» використовує слова «гармонія» і «єдине ціле». «У вихованні всебічно розвиненої людини, – пише В. Сухомлинський у доробку «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості», – взагалі немає нічого другорядного, усе тут важливе, і коли що-небудь пропущено або зроблено неправильно, руйнуються основи гармонії, якою є всебічний розвиток як єдине ціле». Розвиток п’яти умінь (спостерігати, думати, висловлювати думку про побачене, читати і писати) Василь Олександрович називав кістяком інтелектуального розвитку і радив для їх формування і вдосконалення використовувати невичерпне джерело думки – навколишній світ [5].

        Висновки. З погляду тенденцій розвитку освіти варто ще раз проаналізувати важливість ідей педагогіки Василя Сухомлинського та осмислити їх потенціал для сучасної української школи у створенні ефективного освітнього середовища. Педагогічна спадщина В. Сухомлинського, зокрема в царині підготовки педагогічних працівників, має надзвичайно важливе значення, є вагомим надбанням педагогічної громадськості, оскільки проблеми підготовки вчителів посідають одне з чільних місць у теоретико-практичній спадщині видатного педагога.

Світ професіоналізму українського гуманіста надзвичайно глибокий та багатогранний. Його ідеї, творчі доробки постійно осмислюються як науковцями, так і вчителями практиками. Вони витримали випробовування життям, знайшли творче застосування в практиці та по праву можуть слугувати основою навчально-виховного процесу нової української школи.

Список використаних джерел

1.  Даценко О. Ідеї В. О. Сухомлинського у діалозі з сьогоденням / О. Даценко // Сільський вісник. – 2003. – 17 травня. – C. 5–6.

2.  Дічек Н. Універсальність педагогічного новаторства В.О. Сухомлинського / Н. Дічек // Рідна школа. – 2010. – № 3. – С. 8–11.

3.  Кічук Надія. Педагогіка партнерства із сім’єю у контексті сухомліністики  [Електронний ресурс]. URL: http://dspace.idgu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/577/1/%D0%9A%D1%96%D1%87%D1%83%D0%BA%203.pdf

4.  Концепція «Нової української школи» [Електронний ресурс]. URL: http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/uasch-2016/.

5.  Педагогічна спадщина Василя Сухомлинського в сучасному освітньому просторі: посібник / за заг. ред. А.Л. Черній; упоряд.: В.Р. Данильчук, Л.В. Климко, Н.Г. Мінакова. – Рівне: Волин. обереги, 2019. – 280 с.

6.  Сухомлинський В. О. Вибрані твори : в 5 т. Т. 3. Серце віддаю дітям. Народження громадянина. Листи до сина / В.О. Сухомлинський. – Київ : Радянська школа, 1977. – 670 с.

7.  Сухомлинський В. О. Вибрані твори : в 5 т. Т. 5. Статті /В.О. Сухомлинський. – Київ : Радянська школа, 1977. – 639 с.