КЛАСТЕРИЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ЯК ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА

УДК 378

Олена Поважук

м.Вінниця

КЛАСТЕРИЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

ЯК ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА

Дослідження присвячено проблематиці створення та розвитку освітніх кластерів як новій формі взаємодії у світовому освітньо-науковому середовищі. Розглянуто передумови створення кластерів, зокрема роль глобалізації в цих процесах, яка впливає з одного боку на інтернаціоналізацію вищої освіти, а з другого продукує ризики зниження конкурентоспроможності закладів вищої освіти на світових ринках освітніх послуг.

Ключові слова: кластер; партнерство, освітній кластер; кластерний підхід; кластеризація.

The study is devoted to the problems of creating and developing educational clusters as a new form of interaction in the world educational and scientific environment. The prerequisites for the creation of clusters are considered, in particular the role of globalization in these processes, which affects, on the one hand, the internationalization of higher education, and, on the other hand, produces risks of reducing the competitiveness of higher education institutions in the world markets of educational services.

Keywords: cluster; partnership, educational cluster; cluster approach; clustering.

Постановка проблеми. Одним з ключових індикаторів розвитку сучасної епохи, епохи глобалізаційних викликів та зростаючої конкурентоспроможності, є освіта, завдяки функціонуванню та розвитку її як окремого сектору, виявляються сильні та слабкі сторони суспільства, вивчаються недоліки, переваги та протиріччя розвитку[1].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Кластерний підхід у педагогічній науці й практиці не є новим. Перші спроби визначення поняття «кластер» можна зустріти у науковців А. Берлі та Г. Мінза. У подальшому відповідні дослідження розвинули М. Портер, У. Батнер, С. Розенфельд, Д. Тобін, М. Хессель, В. Фельдман та інші.

Формулювання мети дослідження полягає у виявленні сутності процесу кластеризації освітнього простору, характеристики освітніх кластерів як форми педагогіки партнерства.

Виклад основного матеріалу. Відомо, що поняття «партнерство» походить від англійського слова «partnership» та подається  у  «Великому  словнику  англійської  мови»  як:  «юридичні  відносини  між представниками  бізнес-товариства;  товариства та особи, які входять до нього; відносини, що, зазвичай, передбачають тісну співпрацю між сторонами, які мають взаємовигідні права та обов’язки; синонімічний ряд  поняття  партнерство  продовжують синоніми – союз, співпраця, конфедерація, об’єднання,  взаємодія,  обмін,   взаємозв’язок,  взаємодопомога,  симбіоз,  інтеграція, злиття». Партнерство – форма організації підприємницької діяльності, що ґрунтується на об’єднанні (зазвичай пайовому) майна різних власників. «При партнерстві двоє або більше суб’єктів об’єднують своє майно, стають співвласниками створеного підприємства, спільно керують виробництвом і власністю, розподіляють прибуток і несуть відповідальність за свої зобов’язання». В освіті, яка лише набуває досвіду підприємництва, партнерство є доволі новим явищем. Воно передбачає об’єднання закладів освіти з бізнес‐структурами та суб’єктами громадянського суспільства (громадськими організаціями, політичними партіями тощо) на відповідних нормативно‐правових засадах. А саме − підписанні угод, договорів, правочинів, меморандумів, спільних постанов, спільних рішень, спільних наказів, інших підзаконних локальних нормативно‐правових актів, передбачених чинним законодавством. Освітні заклади мають стати рівноправними учасниками партнерських домовленостей. Це нове завдання для керівників системи освіти[4].

Якщо педагогічне співробітництво передбачає взаємодію двох учасників  освітнього  процесу,  то  педагогічне партнерство –  трьох  і  більше.  Педагогіка співробітництва  більше  пов’язана  безпосередньо з процесом  навчання, а педагогіка партнерства, крім цього, передбачає й зовнішню  комунікацію  у  всіх  соціальних сферах.  У  зв’язку  з  цим  можна  вважати, що  педагогічне  партнерство  є  поняттям ширшим,  складником  якого  і  є  педагогіка співробітництва.

Освітні кластери – мережеві освітні комплекси, які, на думку багатьох дослідників, об’єднані за галузевою ознакою і партнерськими стосунками, забезпечують організаційну, навчально-методичну, інформаційну взаємодію, координацію діяльності, пошук оптимальних шляхів управління між усіма суб’єктами (стейкхолдерами) з метою створення стрункої системи неперервного професійного зростання педагогічних працівників[2].

В умовах децентралізації все більшого значення в освіті набуває вдосконалення процесів взаємодії стейкхолдерів – незалежних суб’єктів освітнього кластера, кожен із яких зацікавлений і цілеспрямовано залучається до спільних дій щодо встановлення, розвитку та успішної підтримки взаємозв’язків у діяльності щодо професійного розвитку педагогічних працівників.

У широкому розумінні кластерний підхід в освіті можна характеризувати як взаємодію та саморозвиток суб’єктів кластера, що здійснюється на основі соціального партнерства, яке підсилює конкретні переваги окремих стейкхолдерів у цілому. Кластер у цьому випадку стає інструментом партнерської взаємодії освітніх установ. В освітньому кластері створюються умови для неперервної професійної освіти педагогів і задоволення їх персональних професійних потреб. З’являється можливість взаємообміну ресурсами, ідеями, інформацією, налагодження ефективних комунікацій.

Сазонова А.М. виділяє загальні ознаки освітнього кластера:

§ складність структури (він може бути багаторівневим);

§ стійкість до різних впливів (функціонує за рахунок внутрішніх ресурсів);

§ цілісність (наявність цільової функції для всіх складових кластера) [7].

Слід визначити такі особливості освітнього кластера:

1) при об’єднанні різних компонентів кластера виникає синергетичний ефект, який проявляється в тому, що незалежні один від одного елементи реалізують свої функції самостійно через самоорганізацію;

2) кластер складається із самодостатніх елементів, і тому для кожного з них характерна гнучкість і динамічність;

3) суб’єкти, які формують кластер, будують взаємодію на принципах партнерства.

Такий освітній кластер створює середовище, у якому питання професійного розвитку відповідає запитам педагогів як основних замовників освітніх послуг. Його функціонування спрямовано на формування єдиного соціокультурного й освітнього простору в регіоні та перетворює освітню систему в розвивальну сферу, що здатна забезпечити збалансований розвиток освіти з урахуванням потенціалу регіонального рівня[3].

Партнерська взаємодія між стейкхолдерами-суб’єктами освітнього кластера в системі неперервного професійного розвитку педагогів потребує подальшого стратегічного розвитку, а саме:

§ розширення простору учасників освітнього кластера в системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників регіону та вдосконалення системи кластерно-мережевої взаємодії закладів освіти, що реалізують свою діяльність у напрямі неперервного професійного розвитку педагогів;

§ оновлення структури, змісту, технологій і форм підвищення кваліфікації з урахуванням уподобань, професійних потреб, запитів і професійного рівня педагогічних працівників;

§ формування атмосфери довіри та взаємодопомоги, яка є наслідком тих взаємних переваг, що мають заклади освіти, розташовані в одному територіальному секторі.

Висновки. Отже в цілому, розвиток кластерної освітньої моделі стає найбільш популярною у світовому співтоваристві концепцією на міжнародному, національному та регіональному рівнях. В Україні сьогодні ми можемо говорити про важливість та можливості формування та розвитку освітніх кластерів як організаційної форми об’єднання зусиль зацікавлених сторін задля особистісного та професійного розвитку учасників кластера. Основною метою політики кластера у сфері освітнього розвитку має стати збалансування зусиль суб’єктів щодо вирішення проблеми якісної освіти, досягнення позитивних зрушень у показниках освітнього рівня регіону. Розв’язання окреслених задач стає можливим за умов вибору нових форм співпраці у галузі вищої освіти, а саме завдяки інтернаціоналізації, міжнародній кооперації. Таким формам сприяє кластерна форма взаємодії між закладами вищої освіти різних країн, наукових лабораторій, бізнесу, урядових та неурядових інституцій. Кластеризація освітнього простору на сучасному етапі може розглядатись як форма, завдяки якій досягається конкурентоспроможність у галузі.

Список використаних джерел

1.  Бебко С. В. Кластеризація освітнього простору та створення міжнародних консорціумів. Економіка та суспільство, 2020. № 22. C. 1-6.

2.  Покроєва Л.Д., Смирнова М.Є. Освітній кластер як форма мережевого партнерства в системі професійного розвитку педагогів Харківського регіону. Джерело педагогічних інновацій. Педагогіка партнерства в практичній діяльності закладів освіти. Науково-методичний журнал. – Випуск № 2(34). – Харків: Харківська академія неперервної освіти, 2021. – 144 с., C.6-12

3.  Ситнік Т. Особливості використання педагогічного співробітництва та партнерства у закладах вищої освіти України. Вісник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Серія: "Педагогічні науки", 2022. Вип. 2. С. 57-64.

4.  Стойчик Т. І. Освітній кластер як форма соціального партнерства. Вісник післядипломної освіти. Серія «Педагогічні науки» : зб. наук. праць. Київ : Атопол Груп, 2020. Вип. 11 (40). С. 183–198.