СУЧАСНІ АСПЕКТИ ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА В КОНТЕКСТІ ІДЕЙ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

УДК  37.013:005.591.452]:37.091.4                                   

Мирослава МАЗУРОК,

м. Рівне

СУЧАСНІ АСПЕКТИ ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА

В КОНТЕКСТІ ІДЕЙ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

У статті розглянуто сучасні аспекти педагогіки партнерства В. Сухомлинського. Визначено сучасні форми партнерської взаємодії в новій українській школі та їхню співзвучність з основними принципами творчої спадщини відомого педагога. На основі досліджень В. Сухомлинського сформульовано основну сутність партнерської взаємодії в сучасному освітньому процесі.

Ключові слова: педагогіка партнерства, гуманістична теорія В. Сухомлинського, нова українська школа, освітній процес, форми партнерської взаємодії.

The article examines modern aspects of V. Sukhomlynsky's partnership pedagogy. Modern forms of partnership interaction in the new Ukrainian school and their consonance with the main principles of the creative heritage of the famous teacher are determined. Based on the research of V. Sukhomlynskyi, the main essence of partnership interaction in the modern educational process is formulated.

Key words: pedagogy of partnership, humanistic theory of V. Sukhomlynskyi, new Ukrainian school, educational process, forms of partnership interaction.

Вступ. Одним із ключових компонентів нової української школи є педагогіка партнерства. В її основі – орієнтація вчителів та батьків на особистісний розвиток учнів, побудову освітньої траєкторії дитини. Особливо актуальним для педагогіки партнерства є гуманне ставлення педагога до дитини, що має поєднуватися з повагою до її думок і бажань. Згідно з її основними положеннями між учителем, учнями і батьками повинні бути встановлені  партнерські стосунки, тонка взаємодія на засадах співпраці та співтворчості.

Передусім йдеться про спілкування, взаємодію та співпрацю між учителем, учнем і батьками, що об’єднані спільними цілями та прагненнями, є добровільними й зацікавленими спільниками, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат. Учитель має бути другом, а родина – залучена до побудови освітньої траєкторії дитини.

Загалом педагогіка партнерства ґрунтується на таких принципах: повага до особистості; доброзичливість і позитивне ставлення; довіра у відносинах, стосунках; діалог – взаємодія – взаємоповага; розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків); принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей). Учень за цієї умови – добровільний і зацікавлений соратник, однодумець, рівноправний учасник освітнього процесу, турботливий і відповідальний за його результати. Педагогіка партнерства визначає істинно демократичний спосіб співпраці педагога й дитини, що не відкидає різниці в їхньому життєвому досвіді, знаннях, однак передбачає безумовну рівність у праві на повагу, довіру, доброзичливе ставлення і взаємну вимогливість [4].

Основні аспекти поняття педагогіки партнерства другої половини XX століття найбільш повно та теоретично обґрунтовані у творчій спадщині В. Сухомлинського. Ученим була розроблена спеціальна методика спільної роботи педагогічного колективу Павлиської школи й батьків, що одержала назву «Батьківська школа». Діяльність цього освітнього закладу щодо підвищення педагогічної культури батьків передбачала колективні й індивідуальні форми та здійснювалася на принципах цілеспрямованості, цілісності, погодженості, систематичності, водночас школа в цьому співробітництві сприяла правильному вихованню дітей і опікувалася педагогічною освітою матері й батька. Педагог зазначав, що «…шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховувати молоде покоління, а й одночасно є дуже важливою умовою вдосконалення морального обличчя сім’ї. Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства» [3, с. 14].

Сучасна педагогіка партнерства ґрунтується на ідеях, котрі пропагував В. Сухомлинський, зокрема про гуманність, ціннісне відношення до дитини, забезпечення їй права на власну гідність і повагу; визнання пріоритетності суб’єкт-суб’єктної взаємодії в навчальному процесі. В основі педагогіки партнерства – зацікавлене спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками, інтенсифікація впровадження в освітній процес активних методів навчання, розвиток ініціативи, самостійності та громадської активності школярів для їх успішної самореалізації в особистому житті.

Загалом використання педагогіки партнерства та теоретичних положень В. Сухомлинського в новій українській школі сьогодні розглядаються такими науковцями, як Н. Бібік, І. Большакова, Ю. Найда, О. Онопрієнко, О. Заболотська, Г. Пивоварова, О. Хомич, І. Ящук та ін.

Виклад основного матеріалу. Досвід В. О. Сухомлинського є певною мірою унікальним з позиції неосяжності спектра його педагогічних ідей. Із плином часу педагогіка партнерства у розумінні директора Павлиської школи привертає до себе все більше уваги. Сьогодні означені принципи набули нового звучання, адже здатність до співробітництва, готовність до міжкультурної взаємодії, мобільність та конструктивність є основними індикаторами конкурентоспроможності сучасної особистості.

Варто зазначити, що В. О. Сухомлинський до особи вчителя ставив підвищені вимоги, вважаючи цю професію людинознавством. Педагог присвятив школі майже 35 років життя, раз і назавжди віддавши своє серце дітям. Він є автором низки педагогічних праць: «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Сто порад учителеві», «Народження громадянина», «Батьківська педагогіка» тощо. Всього написав 41 монографію, понад 600 наукових статей, в яких розглядав всі аспекти виховання (розумове, моральне, естетичне, трудове, фізичне) у єдності та системі. Ось лише деякі статті В. Сухомлинського, опубліковані в різних журналах і газетах, в яких він яскраво характеризує сутність педагогіки партнерства: «Людина неповторна», «Щоб душі не іржавіли», «Виховання почуттів», «Не бійтеся бути ласкавими», «Чистота і благородство» та ін.

Методика Василя Олександровича значною мірою була зорієнтована на виховання внутрішніх (психологічних) регуляторів поведінки: совісті, емпатії, почуття власної гідності. У своїх працях видатний педагог доводить, що партнерство – це взаємовідносини, які відбуваються у процесі певної спільної діяльності, спосіб взаємодії і взаємин, організованих на принципах рівності, добровільності, рівнозначущості та доповнюваності всіх її учасників, організаційна форма спільної діяльності, що передбачає об’єднання осіб на відповідних умовах розподілу праці та активної участі в її реалізації, такий характер взаємовідносин, за яких зберігаються права кожної зі сторін, а їх дії ґрунтуються на засадах взаємовигоди та рівноправності [1].

В. Сухомлинський виступав проти підпорядкування окремої особистості колективу, виключав будь-які форми конформізму: «як всі, так і я», «колектив завжди правий» тощо. Колектив, на його думку, є дійєвою силою лише тоді, коли особа вкладала сили своєї душі в іншу людину, турбувалася про неї [2, с. 60–64]. Лише взаємна довіра, авторитет особистості на підґрунті добрих вчинків, збереження кращих традицій спілкування є запорукою створення згуртованого колективу, вагомим стимулом для особистісного саморозвитку кожного його члена. Отже, В. Сухомлинський не нівелював індивідуальні особливості окремого індивіда в колективі, а підкреслював його виховну силу в процесі становлення особистісного світосприйняття та розвитку рефлексії [6].

Широкий відгук викликала нова теорія педагогіки партнерства В. Сухомлинського, зокрема ідея зближення школи та родини, яку він називав – «співдружність родини та школи». У статті «Слово до батьків» та в інших роботах автор пропагував ідею повернення педагогічної відповідальності в родину. Він писав, що не тільки школа виховує й дає освіту, а й родина, причому з першого дня існування дитини вона виконує ці ж функції. Тому родина та школа повинні розвиватись разом. Він закликав до педагогічної освіти не тільки дітей і вчителів, а й батьків. Щодо цієї проблеми, то педагог писав: «Удосконалення, поглиблення суспільного виховання означає не применшення, а посилення ролі родини. Гармонійний, усебічний розвиток можливий тільки там, де два вихователі – школа й родина – не тільки діють разом, ставлячи перед дітьми одні й ті ж вимоги, а й є однодумцями, розділяють одні й ті ж переконання, завжди виходять з одних і тих самих принципів, ніколи не допускають розбіжностей ні з метою, ні у процесі, ні в засобах виховання» [1].

Саме такі ідеї сьогодні відображені в Концепції Нової української школи. Одним із напрямів оптимізації навчального процесу є його спрямування на демократизацію взаємовідносин учителя та учня, що відображається в нових підходах до навчання: створенні сприятливої атмосфери співробітництва, зниженні монологічного викладу матеріалу та дублювання інформації, яка може бути отримана з доступних джерел і переходу до діалогізованого спілкування з учнями в ході навчального процесу, інтенсифікації впровадження в навчальний процес активних методів навчання, які дають можливості для розкриття творчої особистості, розвитку ініціативи, активізації пізнавально-навчальної діяльності учня.

Сучасне навчання і виховання учнів вимагає нової педагогічної етики, визначальною рисою якої є саме взаєморозуміння, взаємоповага та творче співробітництво вчителя та учня, яке чітко утверджене в ідеях сухомлиністики. Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співпереживання, людська гідність, довіра); зумовлює використання особистісного діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій; включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Принципово важливою є орієнтація партнерської діяльності вчителя та учня на розвиток творчості – творчої активності, творчого мислення, здібностей до адекватної діяльності в нових умовах.

Аналізуючи «формулу» нової української школи, вочевидь – підвищення ролі сучасної сім’ї–родини у вихованні дітей. Зокрема, не лише в аспекті проблематики відповідального батьківства, а й з точки зору необхідності усвідомлення на рівні переконань такої істини: сучасний заклад освіти неспроможний якісно розв’язати усю сукупність питань, пов'язаних із становленням, насамперед, духовності вихованців – підґрунтя виховання у дитини тих чеснот, що визначають її соціальну зрілість. В означеному контексті й нині актуальною є позиція В. О. Сухомлинського про взаємозв’язок базових і для особистості сьогодення чеснот – добро, толерантність, духовна стійкість, патріотизм [3].

Висновки. Отже, зважаючи на зазначене вище, можемо стверджувати, що основні ідеї гуманістичної теорії В. Сухомлинського є досить прогресивними на сучасному етапі, зокрема у процесі розвитку нової української школи. Сучасні науковці доводить не тільки їхню актуальність, але й наступність у розвитку з урахуванням реалій сьогодення. Нова українська школа орієнтована на особистісно зорієнтовану модель освіти, яку й пропагував Василь Олександрович. Педагог вважав, що в основі успішного навчання і виховання –  здатність до побудови партнерських сосунків. На його думку, «учитель повинен бути не тільки наставником, а й другом учнів, разом з ними переборювати труднощі, переживати, радіти і засмучуватися». Саме на це й зорієнтована нова українська школа, що  змінює роль учителя: з керівника, джерела і контролера учнівських знань – на дбайливого наставника, коуча, тьютора, модератора, що сприяє співпраці школярів із дорослими на паритетній основі, що на практиці реалізує принцип дитиноцентризму. Таким чином, використання багатої педагогічної спадщини В. Сухомлинського відповідно до сучасних реалій дасть змогу забезпечити реалізацію провідних принципів педагогіки партнерства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Білецька І., Коберник О.  Педагогіка партнерства та її реалізація в творчій спадщині В. Сухомлинського. Наукові записки. Серія «Педагогічні науки». Вип. 171. 2018. С. 37. URL: https://dspace.udpu.edu.ua/bitstream/6789/9325/1/Pedagogika_partnerstva_u_spadshchyni_Sukhomlynskogo.pdf (дата звернення: 07.09.2022).

2.  Заболотська О. Гуманістична педагогіка В. О. Сухомлинського як джерело збагачення сучасної педагогічної науки. Наукові записки. Серія  «Педагогічні науки». 2008. Вип. 78 (1). С. 60–64.

3.  Кічук Н. Педагогіка партнерства із сім'єю у контексті сухомлиністики. Педагогічні науки. 2018. № 3 (62). Т. 175.

4.  Рацул А. Б. Сухомлинський про сімейно-шкільне та родинне виховання. Наукові записки. Серія «Педагогічні науки». Вип. 78 (1). Кіровоград: РВВ ДПУ ім. В. Винниченка, 2008. 276 с.

5.  Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа. Вибрані твори: в 5 т. Т. 4. Київ: Рад. школа, 1977. С. 7–390.

6.  Шапран О.  Сучасні аспекти впровадження педагогіки партнерства В. Сухомлинського в практику роботи нової української школи. Humanitarium. 2018. Т. 41. Вип. 2. С. 146.