ВЗАЄМОДІЯ ПЕДАГОГІВ І БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

 

УДК 376

Ірина Кобзєва,

м. Дніпро

ВЗАЄМОДІЯ ПЕДАГОГІВ І БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

У статті розглянуто проблему взаємодії педагогів і батьків дітей з особливими освітніми потребами. У нормативних документах вказано, що нова українська школа працюватиме на засадах педагогіки партнерства, в основі якої – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Партнерство – добровільна співпраця двох або кількох фізичних чи юридичних осіб, це найвища форма співробітництва. Визначено основні складові Нової української школи щодо роботи на засадах «педагогіки партнерства». Батьки (законні представники) – важлива частина освітньої команди дитини. Розкрито, що батьки отримують консультативно-психологічну допомогу у формуванні позитивної мотивації розвитку і навчання дитини, краще розуміють освітні потреби своїх дітей.

Ключові слова: педагоги, батьки, діти з особливими освітніми потребами, педагогіка партнерства, взаємодія

The article examines the problem of interaction between educators and parents of children with special educational needs. The normative documents indicate that the new Ukrainian school will work on the principles of partnership pedagogy, which is based on communication, interaction and cooperation between the educator, student and parents. Partnership is the voluntary cooperation of two or more individuals or legal entities, it is the highest form of cooperation. The main components of the New Ukrainian School in terms of work based on the principles of "partnership pedagogy" have been determined. Parents (legal representatives) are an important part of the child's educational team. It was revealed that parents receive counseling and psychological help in the formation of positive motivation for the child's development and learning, better understand the educational needs of their children.

Keywords: educators, parents, children with special educational needs, partnership pedagogy, interaction

 

Сьогодні в умовах модернізації української освіти одним із напрямків оптимізації освітнього процесу є його спрямування на демократизацію взаємовідносин учителя, учня та батьків, що відображається в нових підходах до навчання та створенні сприятливої атмосфери співробітництва. Специфіка освітянської праці базується на тому, що вчителі постійно проектують прогнозований результат, орієнтуються на перспективу, адже виховують майбутнє держави [5]. Через те надзвичайно важливо, що згідно з Концепцією Нової української школи основним напрямком її функціонування стали засади педагогіки партнерства.

В урядових документах вказано, що нова українська школа працюватиме на засадах педагогіки партнерства, в основі якої – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Діти, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є добровільними та зацікавленими однодумцями, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат. Місія Нової української школи – допомогти розкрити та розвинути здібності, таланти і можливості кожної дитини, щоб зі школи виходив випускник – особистість, патріот, інноватор.

Партнер – це той, хто бере участь у якійсь справі разом із ким-небудь [6].

У педагогіці поняття «партнерство» увійшло з соціально-трудової та економічної сфер, котрі тлумачать його як форму організації компанії, фірми, яка створюється на основі договору між партнерами, в якому обумовлюються їх права, обов'язки, відповідальність і т. ін. Партнерство – добровільна співпраця двох або кількох фізичних чи юридичних осіб, це найвища форма співробітництва [5].

Аналіз педагогічних досліджень трактування понять «партнерство», «соціально-педагогічне партнерство» дозволив виділити характеристики даного поняття.

Так, в дослідженні «Нових цінностей освіти», зазначається, що партнерство – особливий тип спільної діяльності між батьками і освітньою установою, що характеризується довірою, загальними цілями і цінностями, добровільністю і довготривалими відносинами, а також визнанням взаємної відповідальності сторін за результат розвитку всіх суб'єктів освіти.

На думку, О. Нікольської партнерство в сфері освіти як особливий тип взаємодії освітніх установ з учасниками освітнього процесу, державними і місцевими органами влади, громадськими організаціями, націленого на узгодження і реалізацію інтересів учасників цього процесу [7].

Аналіз наукових праць показали, що партнерство – особливий тип спільної діяльності між батьками і логопедом, що характеризується довірою, загальними цілями і цінностями, добровільністю і довготривалістю відносин, а також визнанням взаємної відповідальності сторін за результат розвитку всіх суб’єктів освіти [1].

О. Гришакіна, зазначила, що соціальне партнерство в освіті – це система відносин загальноосвітнього закладу і різних суб’єктів (громадських, освітніх, виробничих, культурних, сімейних) території, яка орієнтована на досягнення спільних інтересів в справі навчання і виховання підростаючого покоління, виходячи з соціальних запитів [3]. Тобто існує наявність суспільної потреби включатися в реалізацію цінностей освіти; взаємна зацікавленість всіх партнерів; відповідні юридичні документи, які оформляють партнерство і закріплюють цілі і відповідальність сторін;  визначення ролі кожного соціального партнера; адекватна система взаємодії і управління; точне визначення статусу та функцій всіх зацікавлених сторін: дітей, батьків, педагогів, представників установ додаткової освіти, підприємств і організацій; бажання працювати в команді для досягнення загальних результатів по підготовці молоді до життя в суспільстві, ініціативність учасників.

Згідно з М. Недвецькою, педагогічне партнерство, як різновид педагогічної взаємодії, спосіб організації педагогічного процесу, який базується на діалогічному відношенні суб’єктів освіти і забезпечує єдність, гармонізацію освітніх структур і вироблення стратегії єдиних педагогічних дій.

Спираючись на праці О. Кожурову соціальне партнерство є першим необхідним кроком на шляху до співдружності школи і сім’ї, способом вирішення протиріч між ними, джерелом підвищення виховного потенціалу.

На думку, А. Андрущенко соціальне партнерство в системі освіти процес взаємодії, при якому представники  різних соціальних груп, що мають власні інтереси в сфері освіти, організують спільну діяльність для підвищення ефективності даного взаємодії [1].

З. Красношлик виділяє педагогічне партнерство сім’ї та закладу освіти за формою – це узгодження і реалізація інтересів сім’ї та закладу освіти шляхом здійснення договірних намірів і прагнення до досягнення консенсусу, компромісу по найважливіших напрямках педагогічного впливу на дітей. Педагогічна партнерство за змістом – система і процес координації дій сім’ї та закладу освіти при реалізації загальнотеоретичних, психолого-педагогічних, організаційних і тактико-методичних принципів формування особистості дитини [4].

Педагогіка партнерства – напрям педагогічного мислення і практичної  діяльності, спрямований на демократизацію і гуманізацію педагогічного процесу. В її основі – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками, об’єднаними спільною метою та прагненнями, є добровільними й зацікавленими спільниками, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат [16].

Нова українська школа працюватиме на засадах «педагогіки партнерства» основними складової якої є [20]:

‒ повага до особистості;

‒ доброзичливість і позитивне ставлення;

‒ довіра у відносинах та стосунках;

‒ діалог-взаємодія-взаємоповага;

‒ розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв`язків);

‒ принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов`язань, обов`язковість виконання домовленостей).

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях (М. Дрезніна, О. Куревіна, Н. Недвецкая Л. Свірська та ін.), присвячених проблемі взаємодії батьківської і освітньої громадськості, як умови підвищення якості сучасної освіти, взаємодія розглядається в контексті системи педагогічного партнерства як дієвого інструменту залучення в обговорення і вирішення проблем цілісного розвитку дитини зацікавлених суб’єктів, здатних до досягнення конструктивного угоди і єдиної особистісно-орієнтованої освітньої політики [26].

Питанню партнерства педагогів і батьків у процесі корекційної роботи присвячені роботи сучасних вчених та практиків: Є. Калініна, Н. Крилова, Н. Ларіонова, Т. Ткаченко та ін. [16].

Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю визначає головну роль сім’ї в забезпеченні права дітей з особливими освітніми потребами на навчання, підкреслюючи, що сім’я є природним і основним осередком суспільства та має право на захист з боку суспільства й держави. Особи з особливими освітніми потребами й члени їхніх сімей повинні отримувати необхідний захист і допомогу, які дають змогу сім’ям робити внесок у справу повного й рівного користування правами осіб з особливими освітніми потребами.

Участь батьків у забезпеченні успішного освітнього процесу їхньої дитини дуже важлива. Всім дітям потрібна підтримка родини, а здобувачі освіти з особливими потребами часто потребують ще більшого залучення батьків і не тільки на початкових етапах освітнього процесу, а й у старших класах та під час здобуття вищої освіти. Батьки є постійними, рівноправними членами команди психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами, яка створюється в закладі освіти [12]. Процес взаємодії, на думку психологів, по в’язаний із безпосереднім спілкуванням між людьми, коли вони вступають у певні зв’язки, стосунки, висуваючи за мету здійснення впливу на іншу людину: отримання відповіді, виконання доручення, розуміння чогось тощо.

Нами з’ясовано, що взаємодія – це процес безпосереднього чи опосередкованого взаємовпливу об’єктів (у нашому дослідженні – педагогів і батьків), який породжує їхню взаємну зумовленість і зв’язок, взаємоперехід, взаємотворчість [12].

Батьки (законні представники) – важлива частина освітньої команди дитини. Для досягнення якнайкращого результату надзвичайно важливо сформувати позитивні стосунки між членами цієї команди [9]. Проблемним аспектом на шляху впровадження інклюзії є той факт, що батьки «нормотипових» дітей не завжди хочуть бачити в класах чи групах закладів освіти, які відвідують їхні діти, дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з інвалідністю. Звісно, що ці стереотипи заважають батькам усвідомити користь спільної взаємодії. Це здебільшого пов’язано з недостатньо налагодженою просвітницькою роботою із сім’ями.

Співпраця педагогічних працівників з батьками має переваги не лише для дітей з ООП, але й для вчителів та батьків, зокрема.

Батьки отримують консультативно-психологічну допомогу у формуванні позитивної мотивації розвитку і навчання дитини, краще розуміють освітні потреби своїх дітей.

Батьки отримують методичну допомогу щодо організації надання окремих психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових занять, які вони можуть додатково проводити вдома з дітьми [7].

Участь батьків у освітньому процесі збільшує їхню повагу до роботи фахівців (педагогів, логопеда, психолога), в тому числі й до роботи закладу освіти.

Також передумовою ефективності педагогічної взаємодії та відносин є емпатія – розуміння емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини, в її суб’єктивний світ. Г. Річардсон вважає емпатію новим феноменом людської свідомості, що виявляється у здатності бачити світ очима іншої людини, відчувати її переживання і потреби. Емпатія є внутрішнім боком педагогічної взаємодії, що реалізується шляхом спілкування, співробітництва, співтворчості всіх учасників освітнього процесу для досягнення спільної мети педагогічної діяльності. В інклюзії ефективні відносини являються чи не найголовнішими факторами прогресу взаємодії між педагогами та батьками [14].

Використання педагогами традиційних, і нетрадиційних методів, різних форм взаємодії з батьками здобувачів освіти з особливими освітніми потребами має одну загальну мету – зробити щасливою особистість, яка дорослішає та вступає у сучасне життя. Отже, взаємодія педагогів і батьків у закладі освіти з інклюзивним навчанням – це цілісна соціально-психологічна система, яка становить єдність перцептивного (співсвідомість), комунікативного (спілкування) та інтерактивного (співпраця, співтворчість) компонентів, що взаємопов’язані між собою: асистент учителя/вихователя може зрозуміти внутрішній світ батьків, спілкуючись із ними; довіра і відкритість у спілкуванні виникає за умови розуміння педагогом внутрішнього світу дитини зособливими освітніми потребами, її батьків; результат співпраці та співтворчості залежить від передбачення емоційних реакцій іншої людини в конкретних ситуаціях.

Основою педагогічної взаємодії є спілкування, адже саме спілкування є найважливішою умовою, і засобом розвитку особистості [21]. Одним із видів педагогічної взаємодії є спілкування педагогів з батьками вихованців. Побудувати партнерські стосунки можливо лиш за умови дотримання стратегії ефективного спілкування.

Сучасний ритм життя звужує спілкування батьків з дитиною до мінімуму, а це негативно відбивається на успіхах дітей. Мовленнєві проблеми сьогодні стали поширеним явищем [3]. Затримка розвитку мовлення спричиняє затримку розумового розвитку дитини, обмежує загальний розвиток.

Отже, батьки відіграють важливу, якщо не ключову, роль не тільки в освіті та підтримці дітей з особливими освітніми потребами, а й в розвитку мовлення таких дітей. 

Тому взаємодія (партнерство) педагога і батьків є необхідною умовою успішного подолання порушень мовленнєвого та психічного розвитку дітей.

У зв’язку з цим актуальним стає пошук найбільш ефективних форм і видів взаємодії педагога і батьків з метою підвищення їх психолого-педагогічної культури, і покращення результатів роботи з розвитку та корекції мовлення дітей.

Тому, можемо зробити висновок, що взаємодія педагогів та батьків являється ключовим елементом в створенні інклюзивного середовища, де діти почуватимуться щасливими та захищеними, відчуватимуть підтримку родини та зможуть максимально розвивати свій потенціал. В цьому середовищі педагоги та батьки мають співпрацювати задля надання найкращої допомоги дитині в навчанні та її вихованні.

 

Список використаних джерел

1. Андрущенко А. І., Дубровський І. М. Система соціального партнерства. Харків : Видво. «Реал», 2004. 175 с.

2. Грибова О. Е. До проблеми аналізу комунікації у дітей з мовленнєвою патологією. Київ, 1995. С. 7−16.

3. Грошовенко О. П. Формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи у позаурочній виховній роботі: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук: спец. 13.00.07  «Теорія і методика виховання» Київ, 2007. 16 с.

4. Єфімова С. Налагодження партнерських стосунків з родинами. Київ : Управління освітою. 2008, № 2. С. 28-32.

5. Зимівець Н. В. соціально-педагогічні технології формування відповідального ставлення до здоров’я в учнівській молоді: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. Київ, 2008. 219 с.

6. Логопедія. Підручник. / за ред. М. К. Шеремет. Київ : Видавничий Дім «Слово», 2014. 672 с.

7. Національне виховання в сім’ї : Для батьків, учителів, вихователів / П. М. Щербань. Київ : Культурол. ПП «Боривітер», 2000. 258 с.