ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧИХ ДИСЦИПЛІН

УДК 378.147                                                                                        

Надія Калініченко

 м. Кропивницький 

ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ 

ВЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧИХ ДИСЦИПЛІН 

У статті визначено сутність базових понять дослідження: «педагогіка партнерства», зроблено аналіз  реалізації організаційно-педагогічних умов ефективної взаємодії «викладач-студент» у навчальному процесі підготовки вчителів природничих  дисциплін  з  використанням інноваційних технологій.  В сучасному суспільстві зростає роль  предметних компетентностей  з природничих наук,  які формуються у процесі фахової підготовки  як стійка якість особистості, здатності активно, відповідально й творчо реалізовувати стратегію сталого розвитку  спільноти.

 Ключові слова: педагогіка партнерства, підготовка вчителів природничих дисциплін, інноваційні технології навчання.

 The article defines the essence of the basic concepts of the research: "partnership pedagogy", analyzes the implementation of the organizational and pedagogical conditions of effective "teacher-student" interaction in the educational process of training science teachers using innovative technologies. In modern society, the role of subject competences in the natural sciences, which are formed in the process of professional training as a stable personality quality, the ability to actively, responsibly and creatively implement the strategy of sustainable development of the community, is growing.

 Keywords: pedagogy of partnership, training of science teachers, innovative learning technologies.

Вступ. Швидкий розвиток  технологічних сфер суспільства, інтеґраційні процеси освіти в світі  стимулюють оновлення змісту професійної підготовки майбутніх вчителів  природничих дисциплін.  Цьому сприяє  інтенсифікація упровадження ідей Концепції «Нова українська школа» (2016), прийняття Професійного стандарту «Вчитель закладу загальної середньої освіти» (2020),  які   передбачають  володіння  педагогом  сукупністю компетентностей, мобільністю, вміннями  діяти в нестандартних ситуаціях, постійно розвиватися та вдосконалювати свою професійну підготовку, яка включає партнерську взаємодію  з учасниками освітнього процесу.

Аналіз психолого-педагогічної літератури  засвідчує, що питання взаємодії завжди було актуальним, різні її аспекти досліджували педагоги, психологи, методисти і педагоги - новатори. а саме:  реалізацію ідей гуманізації, педагогіку партнерства, співпраці (І. Андрощук, Т. Гуменникова, М. Чобітько та ін.);  організацію суб’єкт-суб’єктної взаємодії в освітньому процесі (Н. Кічук, О. Ліннік та ін.);  особливості педагогічної взаємодії в освітньому середовищі (О. Кіліченко та ін.);  упровадження інноваційних технологій в освіті (І. Богданова, О. Комар, О. Пометун, Н. Руденко та ін.). Спеціальні дослідження по підготовці вчителів прородничих дисциплін ставлять акценти на методичній підготовці майбутніх спеціалістів (Н. Грицай,  М. Гриньова, А. Степанюк,  Г. Жирська, О. Комарова та ін.).

 Метою нашого дослідження є виокремлення ефективних складових  впровадження педагогіки партнерства у процесі підготовки вчителів природничих дисциплін.

Виклад основного матеріалу. Педагогіка партнерства – напрям педагогіки, що включає собою систему методів і прийомів виховання і навчання на засадах гуманізму та творчого підходу до розвитку особистості. Серед авторів: В. О. Сухомлинський, Ш. А. Амонашвілі, І. П. Волков, І. П. Іванов, А. С. Макаренко, В. А. Караковський, С. М. Лисенкова, В. Ф. Шаталов та інші. Педагогіка партнерства – це ключовий компонент формули Нової української школи, це взаємна повага до особистості, це педагогіка з особистісно орієнтованим навчанням у центрі якого – дитина. Це [2]:

·  повага до особистості;

·  доброзичливість і позитивне ставлення;

·  довіра у відносинах і стосунках;

·  діалог – взаємодія – взаємоповага;

·  розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків).

Основна парадигма педагогіки партнерства – становлення людини, її духовності, індивідуальності, її самотворення, самопрограмування.

 У монографії  О.Ліннік «Майбутній учитель як суб’єкт педагогічної взаємодії: підготовка до співробітництва з молодшими школярами: монографія. Київ : Слово, 2014. 304 с. [4, с. 112] охарактеризовані ознаки партнерської взаємодії.

Дослідниця умовно ділить їх на три групи: філософські, психологічні та педагогічні. Філософські ознаки визначають сутність співпраці, її загальну ідею. До них автор  відносить  синергетичність, діалогічність, культуровідповідність. Психологічні ознаки включають особистісні прояви суб’єкт - суб’єктної взаємодії: толерантність ініціативність, творчість, рефлексію, а також явища позитивної взаємоналаштованості та емоційної єдності. Під педагогічними ознаками  автор розуміє особливості організації навчальної співпраці, а саме: інтерактивні методи, методи створення ситуації успіху, групові форми роботи, доцільну організацію простору та часу, постановку спільної мети та завдань, розподіл ролей, рефлексивне управління тощо

Таким чином, в основу педагогіки партнерства покладаються спілкування, взаємодія і співпраця між вчителями (освітніми установами), учнями і батьками, які об'єднуються загальними цілями і прагненнями, виступаючи добровільними і зацікавленими  особами,  рівноправними  учасниками  освітнього  процесу, відповідальними за його результат, тобто характеризується довірою, загальними цілями і цінностями, добровільністю і довготривалістю відносин, а також визнанням взаємної відповідальності сторін за результат розвитку всіх суб'єктів освіти  [1, с. 10]      

Педагогіка партнерства у цілому є результатом розвитку вітчизняної педагогіки співробітництва. Аналіз принципів двох педагогік дозволяє  стверджувати, що суттєвої різниці в принципах не виявляється. Відмінними аспектами виступають в педагогіці співробітництва «необхідність самоаналізу і самооцінки», «налаштування на успіх», «рух  вперед»; в педагогіці партнерства  «розподілене лідерство», «горизонтальність зв'язків», «відповідальність за вибір», «обов'язковість виконання домовленостей». Якщо в педагогіці співробітництва основний наголос робиться на спільній діяльності, то педагогіка партнерства охоплює партнерську взаємодію у всіх соціальних сферах [1, с. 11 – 12].

 З метою засвоєння студентами концептуальних основ та організаційно-методичних особливостей використання партнерської технології нами використовується ряд інформаційних джерел, зокрема настільна книга вчителя Підласого І. П. «Продуктивний педагог» [3].  Розглядаючи  особливості застосування технології, акцентуємо увагу на перебудові стосунків з учнями на ідеї опори у різних варіаціях, вільного вибору можливих варіантів  навчальної діяльності, збільшення дидактичних одиниць навчального матеріалу, особистісний підхід як  доцільний стиль стосунків та співробітництво педагогів [3, с. 124 – 127].

 Розкриваємо особливості організації освітнього середовища та навчально-виховного процесу у авторській школі А. Рєзніка, в основі діяльності якої лежить педагогіка співробітництва як загальний і визначальний принцип педагогічного процесу, побудованого на суб’єкт-суб’єктній взаємодії, на діалозі, співтворчості, спеціально сконструйованому комфортному навчальному середовищ. Домінантою навчально-виховного процесу стало педагогічне кредо школи: «Домагайтеся, щоб діти ваші з усією очевидністю зрозуміли, відчули, побачили незрозуміле, щоб перед ними постало питання». Свою допитливість молодші школярі задовольняли у клубі «Чомучки», де заняття проводили учні основної школи. Вони мали також свій постійний клуб «Хочу все знати», де заняття проходили з участю старшокласників. А старшокласники теж мали простір для роботи думки, живого мислення. Вони готували і проводили диспути, теоретичні конференції, допомагали вчителям в організації предметних тижнів і шкільних олімпіад. Навчально-виховний процес досягав високої ефективності при гармонійній взаємодії всіх його учасників: педагогів, учнів, батьків, громади, колишніх випускників школи, науковців, митців та кращих представників виробничих колективів. Директор творчо і наполегливо працював над створенням колективу педагогів-однодумців, спроможного успішно розв’язувати найскладніші проблеми шкільного життя [5, с. 5].

 У процесі лекційних, практичних, семінарських занять, виробничої педагогічної практики, виконання курсових та кваліфікаційних робіт студенти формують компетентності використання  педагогіки  партнерства в реальних навчальних і життєвих ситуаціях.

 Досліджуючи проблему: «Особливості навчання обдарованих учнів на уроках біології»  студентка      другого (магістерського) рівня вищої освіти  Надія Б. (2021 р.) у кваліфікаційній роботі зазначає,   що результати теоретичного й експериментального дослідження засвідчили досягнення визначеної мети, розв’язання поставлених завдань, що дало підставу зробити наступні висновки:

– здійснено теоретичний аналізу психолого-педагогічних джерел, наукової літератури з проблеми дослідження, визначено суть поняття «обдарованість, обдарована особистість». Обдарована особистість – це та, яка вирізняється серед однолітків високим розумовим розвитком, що є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання.

Розглянуто форми роботи з обдарованими учнями. Найчастіше  педагоги застосовують частково-пошуковий; дослідницький; проблемний вид діяльності; разом з тим використовують предметні олімпіади; інтелектуальні марафони; творчі конкурси та вікторини; проєкти з різної тематики; індивідуальні творчі завдання. Також форма навчання залежить від можливостей педагогічного колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностики дітей, стимулювати їх когнітивні здібності, індивідуальні особливості кожної дитини. Розроблено  моделі уроків з використанням індивідуальних творчих завдань для обдарованих учнів. Завдання були як індивідуальні, так і для групової діяльності. Всі розроблені моделі були апробовані на уроках біології.  Творчі завдання забезпечили ефективне залучення дітей  до самореалізації.

Пошук, розвиток і підтримка юних талантів і обдарувань через їх участь в науково-дослідницькій роботі  досліджувала магістр Тетяна К. (2021 р.) Долучити учнівську молодь до систематичної науково-дослідницької та експериментальної діяльності покладається на вчителя, роль якого полягає в підборі дітей, їх мотивації, організації й управлінні дослідницькою діяльністю школярів.   До обов’язків вчителя в межах організації осередків МАН у школі входять:  проведення  діагностики щодо визначення інтересу учнів та рівнів їх готовності, до наукової діяльності; пробудження бажання та формування мотивації до дослідницької діяльності;  розробка програми навчання учнів основам дослідницької діяльності; ознайомлення з методами та прийомами проведення наукового  дослідження;  проведення занять, спрямованих на розвиток інтелектуальних умінь школярів, планування досліджень з обраної теми, виконання дослідів і спостережень, оформлення результатів роботи, підготовку презентацій та захист основних ідей виконаного дослідження.

     Зважаючи на те, що учні лише розпочинають свій шлях у науковій роботі і у них ще немає власного досвіду пошукової діяльності, для якісної підготовки кожної роботи в системі МАН має бути призначений фаховий, толерантний  науковий керівник. 

 Форми навчально-виховної роботи, які використовують наукові керівники:  традиційні форми навчання – це  лекторії, семінари, практичні, гурткові заняття, індивідуальні науково-дослідні роботи, анкетування, опитування, тестування, заповнення схем, творчі експерименти, круглі столи, консультації. Намагаються впроваджувати метод проєктів, як основу наукової роботи та кейс-метод, мозковий штурм для активізації пізнавальної діяльності та практичної спрямованості досліджень.

   Серед форм організації дослідницької діяльності старшокласників наукові керівники використовують: індивідуальні заняття, проведення експериментальних методів дослідження, підготовка до написання пошукових робіт, групові й індивідуальні проведення занять у формі диспутів, ігрові форми роботи, спостереження, моніторинг, методи математичної статистики.

Висновки. Аналіз науково-методичних  джерел дозволяє зробити висновок про підвищення інтересів освітянсьвої спільноти до технологічного аспекту  підготовки спеціалістів, зокрема вчителів природничих дисциплін. Серед технологій вагоме місце займає педагогіка партнерства, концептуальні основи якої студенти   засвоюють у процесі навчання у вищій школі. Цьому сприяють наступні умови: вдосконалення системи освіти, яка б найбільшою мірою відповідала матеріальним та духовним потребам  нашого  часу,  використовувала  найновіші досягнення  науки  та спрямовувалась на формування гармонійної, творчої особистості. При цьому одним із головних аспектів Концепції Нової української школи є педагогіка партнерства як сучасна парадигма організації освітнього процесу.  Тому у підготовці вчителів природничих дисциплін широко  використовується  означена парадигма.

 Перспективами подальших досліджень вбачаємо в аналізі напрацьованого досвіду  у загальноосвітній і вищій школі  з практичного використання педагогіки партнерства; підготовка навчально-методичних посібників для студентів та вчителів.

 

Список використаних джерел

 

1.    Вознюк О. В. Використання педагогіки партнерства у процесі викладання іноземних мов. Житомирського державного університету імені Івана Франка, Житомир, 2021. 41 с.

2.   Концепція Нової української школи. Міністерство освіти і науки України. Київ, 2016. [Електронний ресурс] Режим доступу : http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/ua-sch-2016

3.   Підласий І. П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя. Х. : Вид. група «Основа», 2010. 360 с.

4.   Ліннік О. О. Майбутній учитель як суб’єкт педагогічної взаємодії: підготовка до співробітництва з молодшими школярами: монографія. Київ : Слово, 2014. 304 с.

5.   Мудрий І. Л., Поліщук В. П., Постельняк А. І. А. Б. Рєзнік – вчений, талановитий педагог-новатор / за ред. І. Мудрого. Кіровоград: ЦентральноУкраїнське видавництво, 2011. 266 с.