ПСИХОЛОГІЯ ПАРТНЕРСТВА ЯК НОВИЙ ПІДХІД ДО РОЗВИТКУ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

 

УДК 376.01

Дарина Холодова

м. Харків

ПСИХОЛОГІЯ ПАРТНЕРСТВА ЯК НОВИЙ ПІДХІД ДО РОЗВИТКУ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

У статті акцентовано увагу на ролі психології партнерства у світлі інклюзивної освіти, результативність та бар’єри цього напряму.

Ключові слова: педагогіка, педагогіка партнерства, інклюзивна освіта, навчання дітей з особливими потребами.

Key words: pedagogy, partnership pedagogy, inclusive education, education of children with special needs.

Українські школи все більше поповнюються учнями з особливими освітніми потребами. Ця тенденція спонукала переглянути ключові моменти у педагогіці, щоб дозволити усім учасникам освітнього процесу максимально ефективно досягти спільних цілей – підтримати дитину у її прагненнях, вдосконалити середовище навчання, надати кожному учню гідний рівень знань.

У психології партнерства є деякі межі, що заважають розвитку цього напряму, наприклад [3,4]:

1.       Брак необхідної методичної літератури.

2.       Відсутність ґрунтової професійної підготовки кадрів.

3.       Нечіткість обов’язків, нерозуміння спільної мети та важливості ролі кожного або психологічна неготовність добровільно вчитися у новому напрямі, брати на себе більше обов’язків.

4.       Несприйняття педагогами один одного як рівноправних партнерів, які можуть обмінюватися досвідом.

5.       Брак часу для проходження кваліфікаційних тренінгів, зустрічей з фахівцями психологічного та медичного питання.

Шкільне середовище є бар’єром для дітей з особливостями психофізичного розвитку в досягненнях та успішності, а отже, потребує адаптації до нових реалій інклюзивної освіти [5].

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування педагогіки партнерства в інклюзії, її принципів та ефективності в умовах сучасного навчального простору.

Процес, зазначений вище, потребує зосередженої та спільної праці педагога, батьків і особливих дітей, тому це стало причиною переходу до інноваційного методу праці освітнього робітника з вихованцями – педагогіки партнерства [3].

Вчитель та інші учасники партнерства мають трансформувати практику інклюзії через ефективну адаптацію дитини до нового навчального середовища замість того, щоб зосереджуватися на її особливих потребах. Це потребує постійного підвищення кваліфікації педагогів та професійної підтримки психологів та терапевтів[2].

У своїх дослідженнях щодо розробки та реалізації механізму включення дітей з особливостями, А.А. Колупаєва визначила, що [3, c. 172–177]:

·          Для правильної та ефективної роботи з особливими дітьми повинні бути відповідні видання методично-навчальної літератури.

·          Фахова та психологічна підготовка кадрів потребує підвищення кваліфікації кожного старшого учаснику виховного процесу шляхом проходження актуальних курсів та тренінгів.

·          Важливу роль грає громадська думка щодо забезпечення якісною освітою учнів різних груп, тому у рамках експерименту Алла Анатоліївна Колупаєва проводила опитування, дискусії, конференцій та інші масові заходи.

·          Надання зворотнього зв’язку батькам учнів, використання різних форм (формальне, неформальне) оцінювання, відкритість до вивчення і застосування нових методик та прийомів у навчанні – це все сприяє покращенню навчального середовища.

·          Матеріально-технічне обладнання шкіл робить перебування учнів з особливим психофізичним розвиток у рамках освітнього закладу  більш комфортним.

Педагогіка партнерства як явище, існує вже давно серед українських педагогічних напрямків. Наприклад, такими напрямами цікавився Василь Сухомлинський, великий вчитель, основною ідеєю праць якого була гуманізація навчання. В одному з найвідоміших його видань «Серце дітям віддаю» розкрив, заповіді індивідуального підходу, тому що усі без винятку діти потребуюсь особливого ставлення з розумінням їх потреб [1].

Тобто, педагоги та родина мають розуміти право дитини бути почутою, однак враховувати вік, знання, мовну компетентність та інші важливі моменти у процесі навчання.

Можна виділити такі основні принципи даного підходу, як [3, c.172–193]:

·          Повага до кожної особистості, незалежно від наявних особливостей  та забезпечення права на здобуття загальної середньої освіти.

·          Доброзичливість, довіра, спонукання до досягнення цілей, різнобічний розвиток індивідуальності дитини.

·          Взаємодія родини, учительського складу та здобувачів освіти з особливими потребами, соціальна рівність.

·          Вміння створити позитивний мікроклімат під час учбового процесу, надання психологічної, медичної, педагогічної допомоги та підтримки з урахуванням наявних особливостей здоров’я.

·          Заохочення до розкриття талантів, виховання учня як моральної, культурної, свідомої людини з етичним сприйняттям усіх речей навколо.

Більшість зацікавлених сторін у партнерстві стверджують, що навчальне середовище визначає рівень гостроти проблем дитини та рівень усвідомлення проблеми іншими учасниками.

Вчительский склад повинен опанувати нове середовище викладання інформації для учнів з особливими освітніми потребами, щоб мати змогу компетентно впоратися з усіма можливими проблемами та обставинами [5].

Очікування від результату навчання повинні бути реальними, інакше прагнення викладачів забезпечити швидке включення студентів також породжує низку проблем, зокрема, професійне вигорання. Це пов’язано з покладенням на спеціалістів додаткових обов’язків і необхідністю забезпечення правильної та повноцінної взаємодії з усіма учнями в класі [2,4].

Отже, педагогіка партнерства в інклюзії – це добровільна участь у багатобічному, складному, кропіткому, але рівноправному процесі. Усі  злучені до цього сторони мають рівний статус, оскільки вони працюють над досягненням великої спільної мети. Люди, які співпрацюють, також мають разом приймати рішення, використовувати належні ресурси та брати на себе відповідальність за результати. Важливо знати  належні професійні характеристики та компетенції для гарної співпраці, а також мати ефективний стиль спілкування, позитивні робочі та особисті стосунки.

Список використаних джерел

1.  Деркач О. Серце, віддане дітям. В.О.Сухомлинський - видатний педагог, публіцист, письменник. Українська мова і література в школах України. 2014. № 9 (137), верес. С. 30–36.

2.  Зайченко І. В. Педагогіка : Навч. посіб. для студ. вищ. педагог. навч. закл. Чернігів, 2003. 528 с.

3.  Колупаєва А. А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи : монографія. Київ : Саммит-кн., 2009. 272 с.

4.  Чаговець А. Педагогіка партнерства: як успішно взаємодіяти з сім’єю молодшого школяра. Молодь і ринок. 2021. № 6/185.

5.  Fedirchуk T., Didukh V. Педагогіка партнерства як чинник формування ефективної взаємодії учасників освітнього процесу в умовах нової української школи. Mountain school of ukrainian carpaty. 2019. № 21. С. 50–54.