ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ДО ВЗАЄМОДІЇ З УЧНЯМИ У РАМКАХ ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА

 

 УДК 378.147                                                                                            

Ольга Ніколаєнко

м. Харків 

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ДО ВЗАЄМОДІЇ З УЧНЯМИ

У РАМКАХ ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА

У статті наголошено, що вчитель нової української школи повинен бути підготовлений до впровадження педагогіки партнерства, і це ставить нові завдання перед закладами педагогічної освіти. Навички партнерської взаємодії, отримані під час навчання, особливо при засвоєнні дисциплін психолого-педагогічного циклу, допоможуть студентам отримати компетентності, необхідні в професійній діяльності.

Ключові слова: педагогіка партнерства, партнерська взаємодія, фахові компетентності, педагогічна освіта.

PREPARING FUTURE TEACHERS TO INTERACT WITH STUDENTS WITHIN THE PEDAGOGY OF PARTNERSHIP.

The article notes that the teacher of the new Ukrainian school should be prepared to implement the pedagogy of partnership, and this poses new challenges to the institutions of teacher education. The skills of partner interaction acquired during the study, especially when mastering the disciplines of the psychological and pedagogical cycle, will help students to obtain the competence needed in professional activity.

Key words: pedagogy of parternship, partner interaction, professional competences, pedagogical education.

Вступ. Становлення громадянського суспільства в Україні потребує від  закладів освіти формування свідомих громадян, відповідальних за своє життя, розвиток своєї громади, країни. Нова українська школа впроваджує реалізацію цієї мети в тому числі через «педагогіку, що передбачає партнерство учителів, учнів, батьків». Відповідальність за навчання й виховання учня, несуть всі сторони цього «трикутника». Педагогіка партнерства заохочує до взаємодії школу, учнів і батьків. Якщо останні, в більшості, беруть участь в освітньому процесі побіжно, то вчителі виступають у ролі фахівців, а сьогодні – ще й ініціаторів змін, які повинні не тільки навчати й виховувати, а й  зробити учнів, батьків, громадські організації й позашкільні заклади партнерами по взаємодії. Які нові завдання в даному контексті встають перед закладами, що надають педагогічну освіту? Які  компетентності повинні стати провідними у навчанні майбутніх вчителів? Як  в процесі навчання підготувати студентів до реалізації педагогіки партнерства в закладах загальної середньої освіти?

Мета цієї наукової розвідки полягає у тому, щоб визначити, як оптимально надати досвід партнерства майбутнім вчителям, щоб вони могли в подальшому реалізовувати його в професійній діяльності. 

Студенти педагогічних закладів освіти повинні оволодіти крім загальної компетентності – здатності до міжособистісної взаємодії, ще й фаховою компетентністю педагогічного партнерства – «здатністю до суб’єкт-суб’єктної (рівноправної та особистісно зорієнтованої) взаємодії з учнями в освітньому процесі.  Дефініція педагогічного партнерства має багато тлумачень, але спільною рисою цієї «системі взаємин», «спільної діяльності», «взаємодії» є акцентування на рівноправності сторін, їх взаємній відповідальності [ 1, c. 51, 52].

 Як влучно зазначає дослідниця Матвієнко, педагогічна взаємодія це не просто «організаційна форма» спілкування між вчителем і учнем, а «детермінована освітня ситуація, опосередкована соціально-психологічними процесами і зв'язок суб’єктів освіти, що веде до кількісних і /або якісних змін станів цих суб’єктів» [ 2, c. 81]. Отже, в педагогіці партнерства змінюються суб’єкт-обєктні відносини на рівноправне спілкування двох суб’єктів, що в свою чергу впливає на  обидві сторони співпраці.

У вітчизняній педагогіці напрацьовано немало досліджень щодо підготовки до реалізації педагогіки партнерства у педагогічних вишах ( Л. Вовк, О. Глузман, О. Тадеуш, Т. Федірчик, Л.Вовк, О. Коханова  та ін.) Зважаючи на сучасні виклики, вітчизняні педагоги показали гідну працю й в умовах дистанційного навчання, про яку й піде далі.

Виклад основного матеріалу.  Необхідно зупинитись на принципових засадах, що лежать в основі взаємодії в педагогіці партнерства. Мова йде про спілкування на рівних всіх учасників освітнього процесу, не зважаючи на їх рольові позиції. Студенти педагогічних закладів повинні бути готовими не домінувати в учнівському колективі, а організувати  ефективне навчання на принципах рівноправного партнерства. Підготовка до такої учительської позиції можлива лише за умови визнання найголовнішою цінністю дитини й моделювання навчального процесу на основі взаємоповаги і взаємовідповідальності.

Завдання педагогічної освіти полягає не тільки у вивченні видів, методів і форм взаємодії, а і у прищепленні навичок ефективного спілкування на рівних ще зі студентської лави. Гуманістичні цінності, визнання гідності особи – базові категорії, покладені в основу соціальної взаємодії. Лекції, семінарські заняття, навчальні практики повинні стати тим майданчиком, що надасть навички коректного, толерантного спілкування.

Зважаючи на завдання педагогіки партнерства – розвиток цілісної особистості, усебічно розвиненої і здатної критично мислити, саме на таку мету повинна орієнтуватись взаємодія учителя і учня. Предметом взаємодії повинні стати якості особистості, компетентності, що допоможуть у реалізації  провідної мети.

На цьому етапі планування педагогічної взаємодії варто акцентувати увагу на двосторонній результативності процесу, а отже, на збагаченні особистості вчителя від професійної діяльності, зростанні фахового рівня і професійної компетентності. Це є й одночасно мотивацією до заохочення запровадження педагогіки партнерства.

Як показали дослідження психологів, педагогічна взаємодія «як соціальний феномен –  є зустріч двох субкультур – учительської (насамперед в офіційному і у загально педагогічному плані) і учнівської» [3, c. 21].  Студенти педагогічних вишів посідають проміжну ланку, оскільки формально є суб’єктами, що оволодівають педагогічними знаннями і готуються до педагогічної фахової діяльності,  а також одночасно є носіями молодіжної субкультури. Цим полегшується усвідомлення студентами мотиваційно-цільового аспекту педагогіки партнерства. До того ж, саме  в період навчання відбувається максимальне наближення позицій суб’єктів навчально-професійної взаємодії, в порівнянні з іншими періодами [4, c. 187] .

Засвоєння норм і принципів партнерства в процесі навчання майбутніх педагогів дозволяє сподіватись на спадкоємність такої взаємодії. Як зазначає О. Коханова, «партнерська взаємодія визначає не тільки досягненння успіху у спільній справі, а й обопільний особистісний розвиток» [4, c. 190].

Завдання предметів педагогічного циклу полягає у прищепленні навичок партнерства. Більшість науковців зазначають, що педагогічне партнерство ґрунтується на особистісно-зорієнтованих технологіях навчання, гуманістичних цінностях, соціальному досвіді і відкритості учасників процесу, усвідомлення ними цілей і можливостей кожної із сторін, відповідальності за результати взаємодії, налаштованості на позитивний ефект і ситуацію успіху [5, c. 59].

Однак існує і ряд перешкод для реалізації педагогічної взаємодії викладачів і студентів, як то організаційні бар’єри, ті, що пов’язані з рольовими функціями та негативним досвідом попередньої взаємодії, тимчасовими факторами та необхідністю узгодження теорії та практики [5, c. 59-60]. Викладачі вищої школи сьогодні мають досвід подолання таких перешкод. 

Організаційні бар’єри, що виникають у разі запровадження нових форм взаємодії та партнерства і пов’язані з недостатнім досвідом викладацького складу, вирішуються шляхом оптимізації академічної мобільності. Участь викладачів у тренінгах, стажуваннях, різноманітних вебінарах, влаштованих не тільки університетським співтовариством, але й освітніми центрами, гарантує розширення практики і отримання досвіду партнерської взаємодії.

 Рольові позиції, в яких знаходяться учасники навчального процесу начебто, на перший погляд виглядають неподоланою перешкодою для встановлення рівноправних довірливих стосунків. Викладач знаходиться в позиції домінування через його право оцінювати навчальну діяльність студентів. Але сьогодні широко застосовується практики анонімного тестового оцінювання, взаємооцінювання студентів, коли одна група на підставі чітко визначених критеріїв надає оцінку іншій, або ж самооцінювання, коли саморефлексія з приводу виступу чи виконання проекту дозволяє студенту проаналізувати якість виконаної роботи і надати їй оцінку. За цих умов за викладачем залишається корегувальна роль, коли на аргументованій підставі він може змінити оцінку, як правило, на користь студента.

Інші бар’єри, пов’язані з факторами індивідуальних витрат часу, їх фінансуванням, рефлексією і педагогічним досвідом не є застиглими, статичними. Корпоративне партнерство, що здійснюється більшістю педагогічних вишів нашої країни, особливо  в теперішній час, засвідчує, що мотивація до підвищення якості освітнього процесу фахового рівня випускників, праця на «імідж» університету, реорганізація його структур, внаслідок якої формується якісно нова корпоративна культура, гарантує високу якість педагогічної освіти і є запобіжником різноманітних перепонів.

Висновки. Педагогіка партнерства, на якій базується нова українська школа, повинна стати дороговказом для освітян вищої школи, які надають навички партнерської взаємодії в освітньому процесі. Пріоритет гуманістичних цінностей, визнання рівноправності всіх учасників педагогічної взаємодії, обумовленість двосторонньої взаємодії і цілей студентів і викладачів, їх взаємна відповідальність за якість освіти  і співпраця з чітко визначеними функціями в процесі навчання у вищій школі дають студентам досвід соціальної взаємодії, який буде реалізований в подальшому в їх професійній діяльності.

 Список використаних джерел

1. Федірчик Т, Дідух В. Педагогіка партнерства як чинник формування ефективної взаємодії учасників освітнього процесу в умовах нової української школи. Гірська школа українських Карпат. 2019.  № 21. С. 50-54.

2.     Матвієнко О. Шляхи та умови оптимізації підготовки майбутніх вчителів до педагогічної взаємодії. Психолого-педагогічні проблеми сільської школи.  2011. № 39 (1) С. 79-86. С. 81

3.     Велитченко Л. К. Психологічні особливості педагогічної взаємодії. Автореф. ... д-ра псих. наук.  19.00.07– Київ, 2006. 44 с. – с. 21.

4.     Коханова  О. П. Психологічні особливості педагогічного спілкування в умовах партнерської взаємодії вчителя і учнів. Психологічні і педагогічні проблеми педагогічної дії : збірник наукових праць. 2012 – С. 181-190

5.     Тадеуш О. М. Освітнє партнерство у просторі вищої школи: вітчизняний та зарубіжний досвід. Педагогічна освіта: теорія і практика. Збірник наукових праць. 2020. № 33 (1) – С. 57-69.