РОЗВИТОК ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ УЧНІВ ЧЕРЕЗ КАЗКИ В. СУХОМЛИНСЬКОГО

УДК 78.2

Серафима Школьнік, 

Тетяна Бесшапошникова,

Ольга Габелкова

м. Харків

РОЗВИТОК ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ УЧНІВ

ЧЕРЕЗ КАЗКИ В. СУХОМЛИНСЬКОГО

Стаття обґрунтовує доцільність застосування музичних казок-інсценівок як художньо-естетичного засобу в освітньо-виховній роботі в початковій школі на прикладі літературних творів В. Сухомлинського, музично інтерпретованих авторами відповідно до особливостей сприймання і виконання молодшими школярами.

Ключові слова: музична казка-інсценівка, казки В. Сухомлинського, уроки музичного мистецтва, молодші школярі.

Shkolnik S., Besshaposhnikova Т., Gabelkova O.

Development of student’s creative individuality through the tales of V. Sukhomlynskyi

In the article based the feasibility of using for musical ta- les-staging as artistically and aesthetic resources in teaching and educational work in the elementary school on an exam­ple of literary works by V. Sukhomlinski that musically inter­preted by the authors in accordance with the peculiarities of perception ana performance for junior schoolchildren.

Keywords: musical tale-staging, Sukhomlinski's fairy tales, music lessons, junior schoolchildren.

Вступ. Ім’я В. Сухомлинського відоме в Україні і світі як ім’я педагога, який стояв біля витоків руху вчителів-новаторів, зробив значний внесок у розвиток вітчизняної та світової педагогіки. Його творчі пошуки були засновані на любові, повазі, незалежності особистості, уваги до дитини, її індивідуальних особливостей та внутрішнього світу. Питання виховання загальнолюдських цінностей є пріоритетними в працях В. Сухомлинського «Серце віддаю дітям», «Проблеми виховання всебічно розвинутої особистості», «Народження громадянина», які актуальні дотепер, розкривають важливі педагогічні істини педагогам сучасності.

Головними серед педагогічних проблем В. Сухомлинський вважав виховання духовної особистості з розвиненими морально-естетичними цінностями та пошук засобів такого виховання і навчання, які враховують індивідуальні й вікові особливості дитини на різних етапах її розвитку. Саме до таких засобів належать літературні казки, які так люблять і діти, і дорослі.

Багато видатних письменників, філософів, педагогів-новаторів минулого, серед них Г. Сковорода, Олена Пчілка, Леся Українка, К. Ушинський, С. Русова, А. Макаренко, зверталися до жанру казки, прагнучі прищепити дітям за її допомогою морально-естетичні принципи, розуміння таких категорій, як Краса, Людяність, Гармонія.

У своїх творах-байках, притчах, віршах Г. Сковорода навчає особистість самовдосконалюватися. Донести свої виховні ідеї він «доручає» тваринам (пригадаймо байки «Мурашка і Свиня», «Орел і Черепаха», «Олениця і Кабан»), тож ситуації легко сприймаються учнями і спонукають їх до аналізу.

Виклад основного матеріалу. Як і видатні попередники, основним методом виховання В. Сухомлинський вважав слово, але не те, яке тисне, пригнічує, ображає, надокучає, є надто повчальним, а доброзичливе, яке зацікавлює і приваблює. В. Сухомлинський розробив цілу теорію слова, досліджуючи його вплив на свідомість і поведінку дитини. Слово має бути змістовним (мати глибокий зміст), емоційно наповненим, звернутим до конкретного учня і правдивим. Саме з цією метою вчений створив 1500 казок, віршів, багато оповідань та легенд, написав майже 500 статей.

Великий італійський казкар і фантазер Джанні Родарі твердив: якщо хочеш навчити думати, то перш за все навчи придумувати. В. Сухомлинський також заохочував своїх учнів до творчості, кожний з них створив по 20-30 казок.

Український педагог науково обґрунтував визначну роль казки для дітей. Його художні твори для молодших школярів спонукають до аналізу вчинків літературних героїв, до певних висновків, викликають бажання наслідувати позитивним героям, відстоювати справедливість.

Ці маленькі оповідки надають велику допомогу вчителю під час проведення уроків музичного мистецтва та виховних заходів, формуючи поняття добро і зло та інші важливі моральні категорії. У них йдеться про співчуття («У кого радість, а в кого й горе»), хоробрість («Як Миколка став хоробрим», «Не боюся ні блискавки, ні грому»), любов до матері («Ґавеня і соловей»), доброту («Чому голуби до Олега прилетіли»), вдячність («Навіщо кажуть «дякую»), працелюбність («Він став трудівником»), ввічливість («До діда Федора по лопату»), любов до Батьківщини («Журавель і Папуга»), висміюються лінощі («Мурашка-Мандрівниця», «Лисиччук-першокласник»), брутальність та неповага до старших («Хлопці розважаються») тощо. Ці казки спрямовані на формування правильного життєрозуміння, тут протиставлені різні риси характеру людини, що приводять до певних життєвих обставин, впливають на її долю вцілому.

Водночас важливим засобом виховання людини В. Сухомлинський вважав і музичне мистецтво. Він писав, що музика є найчудодійнішим, тонким засобом залучення до добра, краси й людяності, вона відкриває дітям очі на красу природи, світ моральних відносин. Завдяки музиці в людини пробуджується уява про піднесене, величне, прекрасне.

Тому, на наш погляд, найбільший вплив на дитячий розум і почуття матимуть казки музично-інтерпретовані, а особливо ті, які зможуть виконувати самі учні, – мова йде про музичні інсценівки творів, які увійшли в методичний посібник «Уроки Сухомлинського. Музичні інсценівки за мотивами казок» авторів Школьнік С. і Келіної Н. [Харків : Видавництво «Ранок», 2009. 62 с.]. У своєму відгуку на нього дочка педагога Ольга Сухомлинська висловила переконання, що з виданням книги Школьнік С. і Келіної Н. світ казок Василя Олександровича отримує друге життя – життя в музиці, пісні, танці. Її зміст урізноманітнює, збагачує, естетизує впливи на дітей, сприяє розвиткові їхньої індивідуальності та творчості.

Створюючи музичні інсценівки, автори керувалися принципом збереження ідеї казки та основного тексту в прозі, який подано в дещо скороченому вигляді: також не змінювалась кількість дійових осіб, їхні характеристики та дії. Автори додали у казки інсценізацію з власними віршами та музикою, міні-сюжет, діалоги, пісні, більшість з яких можна трактувати як пісню-танець. Зроблено спробу використати віршовані тексти пісень та куплетів дійових осіб, не відходячи від основного авторського задуму.

Новий підхід до використання у освітньо-виховній роботі казок В. Сухомлинського полягає передусім у введенні до педагогічного арсеналу додаткових потужних художньо-естетичних засобів впливу, а саме: поетичної мови та широкого спектру засобів музичної виразності в поєднанні з безпосередньою участю самих дітей у дії. Музика в інсценівках – не просто супровід до текстів, це важливий елемент створення художнього образу, це музична характеристика героїв.

Матеріал казок В. Сухомлинського, поданий в художньо-творчому переосмисленні, значною мірою відрізняється від оригіналу, але автори інтерпретації подбали про збереження основної виховної та образної ідеї, яка не проголошується як настанова, а випливає як висновок із створеної ситуації, який кожний учень має зробити самотужки. Відомо, що використання текстової, а ще краще віршованої основи творів у вигляді гри, є запорукою активного сприймання та міцного запам’ятовування дітьми. Тому учні, якщо й не ідеально виконають роль у казці-інсценівці з погляду театралізації, то вже напевно знатимуть зміст казки і мимоволі підпадуть під її благотворний виховний вплив.

Як же використовувати музичні інсценівки? Оригінальний навчальний матеріал за творами В. Сухомлинського в роботі вчителя музичного мистецтва можна впроваджувати і на уроках, і в позакласній та гуртковій роботі. Кожна казка-інсценівка, керована ведучим, має декілька музичних номерів, вплетених у дію, пісні та музику для руху або танець, музичну характеристику певного явища природи, настрою. Ведучому надана роль автора-оповідача, який не тільки пояснює присутнім, що відбувається, а й веде дію, викликає учасників та координує весь виступ, створюючи відповідний темпоритм як у справжній міні-виставі. Жанр музичної казки-інсценівки досить лаконічний, займає час «звучання» не більше однієї середньої пісні. Ведучим може бути вчитель або учень старших класів. Оскільки ролей інсценівка налічує небагато, можна створювати такі собі музичні команди, як у театрі, коли одну й туж музичну виставу грають кілька груп учнів-акторів.

У музичних казках-інсценівках дійові особи співають, танцюють, здійснюють музично-ритмічні рухи, відображаючи зміст твору, а тому інсценізація тісно пов’язана з такими видами музичної діяльності: сприймання музики, спів, рухи під музику. Акторські та організаторські здібності вчителя музичного мистецтва у процесі вивчення твору та під час концерту є запорукою не тільки успішного виступу, а й досягнення багатьох педагогічних та естети- ко-виховних цілей. Завдяки наданому матеріалу вчитель має змогу творчо підійти до справи й викликати інтерес дітей до пропонованого жанру. Результатом завершення процесу вивчення твору є його презентація на концерті батькам, учителям, учням інших класів.

Висновки. Казки для дітей зі спадщини В. Сухомлинського є актуальними і сьогодні. Казка, як вважав педагог, – це крила для злету творчості, це вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мовлення. Без казки, без гри, уяви дитина не може жити. Без казки навколишній світ перетворюється для неї у красиву, але намальовану на полотні картину, казка ж примушує цю картину ожити.

Авторський погляд на казки В. Сухомлинського демонструють автори, складаючи музичні існценівки за їх мотивами, навчаючи сучасних школярів споконвічним цінностям – Любові, Добру і Красі.

Універсальність музичних інсценівок полягає в можливості їх застосування в освітньо-виховному процесі закладів загальної середньої освіти у межах різних програм викладання музичного мистецтва.

Список використаних джерел

1. Бондаренко Г. Л. Творча діяльність учителя як основна умова формування творчої особистості молодших школярів у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.psyh.kiev.ua

2. Концепція «Нова українська школа». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mon.gov.ua. 202016/12/05/ konczepcziya.pdf

3. Рацул А. Б. Сухомлинський про сімейношкільне та родинне виховання. Наукові записки. – Випуск 78 (1). – Серія: Педагогічні науки. – Кіровоград : РВВ ДПУ ім. В. Винниченка, 2008. 276 с.

4. Біляєва Г В. Василь Сухомлинський. Майже чарівна розмова: Оповідання, казки. Серія «Веселка». Xарків : Видавництво «Белкар-книга», 2015. 64 с.

5. Школьнік С., Келіна Н. Уроки Сухомлинського. Музичні інсценівки за мотивами казок. Харків : Видавництво «Ранок», 2009. 62 с.