ПАРАДИГМА ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА В ГАЛИЧИНІ ПЕРШИХ ДЕСЯТИРІЧ ХХ СТОЛІТТЯ

 

УДК821.161.2’82-94(477.8)

Марія ФЕДУНЬ

м. Івано-Франківськ

ПАРАДИГМА ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА В ГАЛИЧИНІ ПЕРШИХ ДЕСЯТИРІЧ ХХ СТОЛІТТЯ

У статті згадуються аспекти педагогіки партнерства, які були задекларовані ще на початку ХХ століття галицькою письменницею та вчителькою Костянтиною Малицькою та митрополитом Андрієм Шептицьким. Авторка ставить акцент на родинному вихованні Лепких, зокрема аналізуються спомини Богдана Лепкого. Робиться висновок, що думки галичан щодо освіти, співпраці з батьками тощо посутньо збагатили нашу педагогічну науку, а нині можуть і повинні бути пріоритетними у закладах освіти.

Ключові слова: педагогиня-письменниця, педагогіка партнерства, християнські мотиви, християнські цінності, українське шкільництво, освіта.

The article mentions aspects of partnership pedagogy, which were declared at the beginning of the 20th century by Galician writer and teacher Kostyantina Malytska and Metropolitan Andriy Sheptytskyi. The author emphasizes the family upbringing of the Lepkys, in particular, the memories of Bohdan Lepky are analyzed. It is concluded that the opinions of Galicians regarding education, cooperation with parents, etc. have significantly enriched our pedagogical science, and now they can and should be a priority in educational institutions.

Key words: teacher-writer, pedagogy of partnership, Christian motives, Christian values, Ukrainian schooling, education.

Педагогіка партнерства сьогодні набула широкого застосування: декларується вона у новому Державному стандарті дошкільної освіти України (див.: наказ Міністерства освіти і науки від 12 січня 2021 року №33), має й широку нормативну площину в НУШ. Спілкування, взаємодія і співпраця здобувачів освіти (чи відвідувачів наших дитячих садків) виходить на новий рівень. Спілкування, взаємодія і співпраця (повторимося) між дітьми, педагогами й батьками, які об’єднуються у досягненні спільної мети, єдині у своїх прагненнях тощо, стають пріоритетними у закладах освіти. Перелічені щойно (зауважимо: рівноправні) учасники освітніх процесів – однодумці.

Звичайно, ця проблема (парадигма) педагогіки партнерства має глибокі витоки у вітчизняній науковій думці. Чітко простежується вона у Василя Сухомлинського, педагогів-новаторів, які творили у ближчому до нас часі. Та вона має й глибшу історію. Тому хочемо коротко зупинитися на її формуванні на теренах Галичини першої половини ХХ століття, взявши за приклад напрацювання Костянтини Малицької та Андрея Шептицького і, як кращий зразок родинного виховання, сім’ю Лепких.

Цікаво, що тогочасне життя суспільства часто залежало від настроїв у церковних колах. А церква того періоду стояла на сторожі інтересів нації, свого народу. Національне життя Галичини вказаного часу, без перебільшення, виходило з приходств. Так, у середовищі священників сформувалися визначні письменницькі постаті (Левко та Богдан Лепкі, Олена Кисілевська, Софія Яблонська, Костянтина Малицька та інші). Часто й священнослужителі вели мову про освіту, як наприклад Йосип Сліпий у «Подорожі до Англії» чи Андрей Шептицький у посланнях до вірних, зокрема Станиславівської (нині Івано-Франківської) єпархії… Родинні витоки сприяли і глибокій християнській налаштованості згаданих митців. Так, окремо можемо вести мову про християнські мотиви у творчості Богдана Лепкого, Ольги Дучимінської, Костянтини Малицької та ін. Вималювалася й тогочасна унікальна плеяда жінок Західної України, мисткинь-педагогинь, як-от: Іванна Блажкевич і Марійка Підгірянка (Лєнерт-Домбровська), Ольга Дучимінська та Костянтина Малицька, які вписали свої сторінки у вітчизняну літературу, посутньо збагатили нашу педагогічну думку. Діяльність перечислених вище письменниць-педагогинь спонукає, без перебільшення, до відтворення узагальненого портрету мисткині-педагогині початку ХХ століття, жінки, яка стояла на сторожі рідного слова й української школи, громади, була патріоткою й високо духовною особистістю. А часто була й поліглоткою, як Марійка Підгірянка, яка володіла десятьма мовами…

Нинішня ювілянтка Костянтина Малицька народилася 30 травня 1872 року в селі Кропивник на Калущині (сьогодні цей населений пункт належить до Калуської ОТГ; Івано-Франківщина) у родині священника. Педагогиня й письменниця, перекладачка, бібліографка, редакторка, діячка багатьох культурно-освітніх товариств Галичини (про її багатогранну діяльність писали Володимир Качкан, Зіновія Нагачевська та інші), авторка слів до пісень (зокрема, загальновідомої «Чом, чом, земле моя») визначала любов як рушійну силу у вихованні, виголошувала слушну думку, що діти краще відчувають образ Христа-учителя, ніж Христа-судді…

Багаторічна плідна робота К. Малицької у місті Галичі на Прикарпатті, де починала професійну діяльність, на теренах Буковини, в українській школі Сибіру, де організувала першу українську школу імені Івана Котляревського, у Львові сприяли формуванню певних педагогічних засад. Мисткиня чітко визначила наступні: незаперечна роль освіти у ствердженні державності, важливість співпраці з батьками на ниві освіти та виховання, домінування любові, на чому ми вже акцентували, як рушійної сили у вихованні та інші. К. Малицька слушно вважала, що задля розвою дитини необхідно глибоко пізнати, зрозуміти та вивчити її душу. Також педагогиня обстоювала культ дитини. Робився акцент на формуванні винахідливості та спостережливості, ролі книги, прогулянок та ігор, які, на слушну думку нашої землячки, роблять дітей здоровими, витривалими й загартованими. К. Малицька обстоювала єдність фізичного, розумового та духовного розвитку дитини, які й нині є пріоритетними в українській школі. А також ставила наріжною проблему родинного виховання (див., зокрема, її «Дневник матері»).

Як зразок виховання в тогочасній родині можемо навести для прикладу сім’ю Лепких-Глібовицьких. Ілюстративним матеріалом слугуватиме лірична сповідь (мемуари) Богдана Лепкого «Казка мойого життя. Бережани». Це хороші родинні спомини, а саме: історія галицької священничої родини, в якій простежується дитиноцентричність. Розділ «У діда» поведе нас у Бережани… У пізніших оповідях розкаже письменник про побут сім’ї Сильвестра Лепкого у Поручині. Потім буде Крегулець… Та про який би населений пункт не йшлося, у центрі уваги – питання виховання та освіти. У сім років Богдан Лепкий, як стверджує, прочитав «Хатинку дядька Тома» Бічер-Стоу (українською мовою); вчився читати на газеті «Діло», яку виписував батько, разом із батьком читав там «Святий вечір» Дікенса (очевидно, в українському перекладі); п’ятирічним хлопчиком прочитав «Марусю» Г. Квітки-Основ’яненка… Характеристики, що дає письменник своїм батькам, підтверджують його повагу до батька-матері, які були зразковими виховниками. Батько працював невпинно не лише в церкві, але й також займався освітньою роботою, любив дерева та квіти, не ставив вимогу побудувати нову хату, адже село перед тим погоріло… Мати вчила селянок пекти хліб, повивати, вважала, що і в старій хаті можна добре жити…

Окремо варто сказати про внесок у справу освіти та виховання молоді митрополита Андрея Шептицького. Зокрема, звернемося до його послань до духовенства й вірних Станиславівської єпархії, які вийшли окремою книгою під заголовком «Послання любови». У «Слові до учителів» священнослужитель радив наступне: навчайте дітей не лише теорії, але й практики, виробляйте в них самостійність та індивідуальність, учіть дітей бути добрими християнами, власними діями давайте молоді приклад тощо. Чимало є в А. Шептицького послань до батьків, де автор не боїться слушно зауважити: «І якою буде Ваша родина, таким буде й те виховання, яке подаватимете своїм дітям!» [2, с. 54]. Порівнюючи дитину з рослиною, якій доконче потрібні сонце й вода, священнослужитель писав: «А тією росою для дитини – то тії перші науки й перші враження, які вона дістає, коли вперше розглянеться по світі, – то перше слово неньки, перша наука батька, перший приклад батьків, який дитина зрозуміє» [2, с. 54]. Сонце для дитини, у розумінні А. Шептицького, – це любов батьків.

Отже, педагогіка партнерства має глибинні витоки, шлях до осмислення творчості та педагогічних ідей К. Малицької, А. Шептицького та інших галичан, зокрема в царині тієї ж педагогіки парнерства, триває, він може дати плідні висновки для сьогодення… А кращі художні тексти минулого, у яких ідеться про родинне виховання, можуть і нині слугувати зразками для наслідування.

Список використаних джерел та літератури

1. Качкан В. Українознавча діяльність Костянтини Малицької як джерело національного виховання / Система національного виховання як фактор цілісного розвитку особистості: актуальні проблеми та історичний досвід. Івано-Франківськ. 1995. С. 20 – 33.

2. Послання любови / Андрей Шептицький. – Брустури: Дискурс. 2015. 224 с.

3. «Чом, чом, земле моя!» Сторінки життя і творчості Віри Лебедевої / упор. В. Слезінський. Калуш. 1993. 77 с.