ГУМАНІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ВЗАЄМИН – ОСНОВА ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА

 

УДК 376.01

Луцюк Наталія,

м. Луцьк 

ГУМАНІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ВЗАЄМИН – ОСНОВА ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА

Представлено значення спадщини педагога-гуманіста В.О. Сухомлинського для реалізації педагогіки партнерства у Новій українській школі

Ключові слова: гуманізм, педагогіка партнерства, урок, учитель, учень.

The importance of the heritage of the humanist teacher V. O. Sukhomlynskyi for the implementation of partnership pedagogy in the New Ukrainian School is presented

Key words: humanism, partnership pedagogy, lesson, teacher, student.

Гуманізм пронизує всю творчість В. О. Сухомлинського, проголошує любов до дітей, повагу до їх людської гідності. Він є основою формування високоморальних якостей особистості. З цим тісно пов'язані думки педагога про мудру владу наставників, про вміння дорожити дитячим довір'ям, берегти беззахисність дитини, бути для неї втіленням добра і справедливості. Все це — речі, без яких не можна бути Вчителем з великої літери. Кожного вчителя повинна тривожити думка про надзвичайно складну проблему своєї професії — проблему влади педагога, влади людини над людиною. Ця думка животрепетна й сьогодні, вона безпосередньо торкається школи, педагога, процесу виховання взагалі.

Для того, щоб добитися результативності у педагогічній роботі, вчителеві необхідно, передусім, змінити свою позицію так, щоб його робота будувалась на гуманізації педагогічної взаємодії, тобто використовувати педагогіку партнерства у Новій українській школі.   В. О. Сухомлинський засуджував і застерігав вчителів від психологічної агресії проти дитини. Вчитель не має права демонстративно підкреслювати слабкі сторони дитини. Його завдання полягає в тому, щоб створити такі умови діяльності учня, де він проявив би свої позитивні якості. Педагог повинен будувати свої стосунки з учнями на ґрунті поваги та справедливості, віри у здібності окремого учня. «Тільки той, хто вірить у Людину, може стати справжнім майстром» [3, c.478], — писав Василь Олександрович.

У налагодженні партнерських стосунків учителя з учнями важливу роль відіграє його здатність проникати в духовний світ дитини, співчувати їй і розуміти її почуттями. В. О. Сухомлинський радив педагогам формувати вміння відчувати себе в іншій людині й людину в самій собі. Без взаємного розуміння, допомоги, підтримки, неможливе встановлення партнетських стосунків учителя з учнями. «Не можна миритися і з тим, — писав Василь Олександрович, — що деякі педагоги — чи то через низьку педагогічну культуру, чи то через невміння підкорити емоції розуму, — вдаються до духовного ремінця» [2, c.425].

Доброта і любов до дітей — це не лише стан, що внутрішньо переживається, а й провідний мотив особистісно зорієнтованого підходу до учня, стимул спільної педагогічної діяльності. Вчитель повинен бути людиною доброї душі, любити дітей такими, якими вони є. Любов учителя до дітей народжується в «горінні, в боротьбі за людину, нерідко в муках», вона «дає вихователеві наснагу, є для нього джерелом, з якого він постійно черпає нові сили» [6, c.293]. Педагог без любові до дитини, писав В. О. Сухомлинський, це все одно, «що співець без голосу, музикант без слуху, жи­вописець без відчуття кольору» [6, c.292).

В партнерській взаємодії вчителів і учнів В. О. Сухомлинський вбачав джерело підвищення якості уроку як основної форми освітнього процесу школи. В його численних працях знаходимо цінні думки та обґрунтовані рекомендації щодо організації педагогічної взаємодії саме з цієї проблеми. Він писав, що «навчання — це не механічна передача знань від учителя до дитини, а насамперед людські взаємини. Ставлення учня до знань, до навчання значною мірою залежить від того, як він ставиться до вчителя» [4, с.166]. Павлиські вчителі будували освітній саме на міцній основі спільної взаємодії, на фундаменті психологічної єдності з учнями. Вони організовували такі взаємостосунки які природнім шляхом стимулювали творче мислення та активну діяльність учнів. Саме педагог своїми діями, підкреслював В. О. Сухомлинський, повинен формувати у вихованців переконання в тому, що вони і їхній наставник — товариші, однодумці у спільній праці на уроці. В такій атмосфері трудової товариськості серце дитини стає чуйним до всього доброго, вона прагне наслідувати хороше від свого вчителя, а через нього бачити людяність у навколишньому оточенні. Захоплення спільною товариською працею на уроці дає можливості дитині розкрити свої вольові якості, щоб досягти певної мети. Практично в роботі павлиських педагогів ця важлива закономірність виховання полягає в тому, що вони дуже рідко забороняли і майже завжди спонукали, захоплювали вихованців своїм прикладом творчої роботи і гуманним ставленням до учнів. «У цьому весь «секрет» майстерності виховання сильної волі — писав Василь Олександрович. – Хороший учитель мало забороняє не тому, що він закриває очі на зло, а тому, що вихованець, захоплений творенням добра, прагне бути хорошим» [1, c.536].

В. О. Сухомлинського турбувало те, що в окремих школах діти не відчувають людської індивідуальності у вчителеві, не співчувають і не розуміють труднощів його роботи. Втомленому, нервово збудженому педагогу учні інколи набридають своїми пустощами й витівками. Він виходить із себе — кричить... це перша ознака, вважав Василь Олександрович, низької культури людських взаємостосунків. Крик учителя приголомшує, дитину, у ньому виражається найбільш примітивна, найгрубіша реакція на вчинки, поведінку учнів, на їх ставлення до занять. Він заглушує, притупляє голос дитячого сумління. Буває, що після крику педагог заспокоївся, отямився, починає спокійно продовжувати урок. В його звертанні до дітей можуть бути прекрасні, справедливі слова, цікаві факти навчального матеріалу, але дитина під враженням крику вже втратила здатність їх сприймати. На запитання колег «А чи може вчитель взагалі підвищити голос, прикрикнути?» В. О. Сухомлинський дає чітку і однозначну відповідь, що питання про тон, про підвищення голосу не можна ставити і розглядати у відриві від питання про емоційну культуру і вихованість педагога. «Для справжнього майстра виховання, — констатував він, — характерна велика емоційна культура, вихованість почуттів» [3, c.498]. Вчитель повинен вміти володіти своїм настроєм, голосом, мімікою, рухами.

Таким чином, спадщина В. О. Сухомлинський збагатчує теорію і практику педагогіки партнерства у Новій українській школі. Його дослідження доводять, що розвиток новоутворень особистості (суспільної спрямованості, інтересів, духовних потреб, моральних переконань і тощо) знаходиться в прямій залежності від тієї системи взаємовідносин, яка складається у школі. В свою чергу саме ця система відносин опосередковується характером взаємодії вчителів і учнів.

Список використаних джерел

1. Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1977. – Т.3. – С. 283-582.

2. Сухомлинський В.О. Обережно дитина! // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1977. – Т.5. – С. 422-426.

3. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1977. – Т.4. – С. 393-626.

4. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1977. – Т.5. – С. 7-279.

5. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1977. – Т.2. – С. 410-653.

6. Сухомлинський В.О. Як любити дітей // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1977. – Т.5. – С. 292-308.