ВИХОВНА РОБОТА І ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА В ГАЛУЗІ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

 

УДК 37.091.2:37.064.2]:78

Сівцова Анастасія

м. Ізмаїл, Одеська обл. 

ВИХОВНА РОБОТА І ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА В ГАЛУЗІ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Головне завдання педагогіки партнерства є демократичне ставлення між усіма сторонами. Вона відрізняється від старої форми навчання тим, що в процесі враховуються всі права особистості, а також свобода слова та думки, повага та найголовніше – співпраця. Такий спосіб виявляє творчі навички та сприяє більш гармонічному розвитку особистості.

Ключові слова: педагогіка партнерства, розвиток особистості, співпраця, цінності.

The main task of partnership pedagogy is a democratic attitude between all parties. It differs from the old form of education in that the process takes into account all individual rights, as well as freedom of speech and thought, respect and, most importantly, cooperation. This method reveals creative skills and contributes to a more harmonious development of the personality.

Keywords: partnership pedagogy, personality development, cooperation, values.

Ми живемо сьогодні в іншому світі, який перебуває у стані нестійкості. Саме життя спонукає осмислити та оцінити вплив змін на розвиток особистості дитини. В умовах трансформаційних процесів партнерство є важливим елементом суспільної системи, необхідним для розвитку духовно стійкої, демократичної та правової держави. Педагогіка партнерства включає в себе визнання цінностей права і свободи людини, принципи соціальної справедливості та взаємної солідарності. В основу педагогіки партнерства береться гуманізм та творчий підхід для розвитку особистості. Також одною з основ є спілкування, взаємодія, співпраця між учителем, учнем та безпосередньо з батьками. Учитель стає другом, а родина - тою стороною, яка не менш педагога у здобуванні нових знань та розвитку дитини.

Педагогіка партнерства - це демократичний спосіб співпраці педагога і дитини, де враховуються думки, погляди, слово усіх дітей, і ніхто тим часом не дивиться ні на статус, ні на пріоритети один одного. Учень має право на вибір, на повагу, на власну гідність. Також дитина має право бути такою якою вона є. Основа стосунків партнерства - це спільні погляди та прагнення учнів та вчителя.  Така педагогіка бачить в дитині зацікавленого однодумця та рівноправного учасника освітнього процесу.

Педагогіка партнерства виникла у другій половині ХХ століття. Цей формат співпраці активно впроваджується для якості середньої освіти в Польщі, Німеччині, Швейцарії та інших розвинених країнах. Творці педагогіки партнерства спиралися на "гармонізацію відносин" та соціально-демократичний шлях розвитку. Однак проблема педагогіки довгий час не привертала до себе великої уваги, оскільки існувала більше теоретично, ніж практично. Під впливом трансформаційних процесів відбувалися зміни між класами, у створенні праці та виробництва у сфері. Змінився загалом соціальний простір існування та всіх учасників освітнього процесу. Змінилася сама система відносин. Зрозуміло, окремі ідеї та положення, пов'язані зі згодою, співпрацею та гармонією між педагогом та учнями, а також з їхніми батьками, висловлювалися, але на вітчизняний рівень вийшли пізніше, оскільки реалізувати їх на практиці не уявлялося можливим через "неготовність суспільства до їх сприйняття"[1]. Стара система засіла глибоко в головах наших батьків і всіх людей, хто по ній навчався, тому для переходу на нову форму навчання як педагогіка партнерства потрібен був час на підготовку, щоб цей перехід на нову систему був більш організований. Природно, у цьому контексті головною метою партнерства є успішне визначення точок дотику між учителем і учнем та реалізації тих чи інших дій з урахуванням інтересів, без вчинення шкоди один одному. Основою такої взаємодії є цілеспрямований пошук шляхів всебічного та гармонійного вирішення проблем, що виникають.

В основі педагогіки партнерства лежить:

o      зацікавленість кожної із сторін;

o      об'єднання зусиль та можливостей кожного;

o      конструктивне співробітництво між учнем і вчителем у вирішенні спірних питань;

o   прагнення пошуку вирішень педагогічних завдань, а не імітація такого пошуку;

o      взаємоприйнятний контроль та облік інтересів;

o         правова обґрунтованість кооперації (особлива форма організації праці, коли багато людей спільно беруть участь у одній справі), що представляє вигідні взаємодії обом сторонам[2].

Ці принципи є досить очевидними. Однак вони важливі для того, щоб прояснити ключові елементи партнерства. Вирішальним підґрунтям виникнення та існування педагогіки партнерства завжди є певна проблема та мета. Причому цю проблему зацікавлені вирішити всі сторони: вчитель (мета навчити), учень (мета здобути знання). У цей час батьки не повинні віддалятися, навпаки, їхня мета - підтримка дитини, а що стосується педагога - прислухатися до його слів і впроваджувати в життя методику вирішення проблем без конфліктів. Чим більше впорядковані та систематизовані зв'язки між двома сторонами, тим ширші можливості формування творчої, духовно багатої особистості. А в творчій професії, такій як учитель музики, це дуже важливо, тому що педагог, який викладає специфічний предмет, де важлива не тільки теорія, а  й застосування її на практиці для формування особистості та виховання, створює з чистого полотна картину. Так, вчитель не може на всі 100 відсотків вплинути на формування внутрішнього світу, але він може посприяти у його створенні та естетичних уподобаннях. У такій творчій професії педагогіка партнерства, на мій погляд, просто необхідна, тому що це не математика з сухою теорією, і не фізика з порожніми формулами, це музика - дисципліна з максимально творчим підходом. При цьому психологічний комфорт дитини ґрунтується на фундаментальних загальнолюдських цінностях:світ, кохання, сім'я, праця. Такий підхід дозволяє характеризувати якість освіти як рушійну силу перетворень у суспільстві, де виховний простір найбільш сприятливо діє на життєдіяльність дитини на конкретному реальному середовищі. З допомогою цього визначається його індивідуалізація.

На стику XX і XXI століть сформувався сучасний погляд щодо "Педагогіки". Вона, нарешті, може чітко визначити свій предмет - виховання в контексті соціалізації[3]. Однією з базових ідей виховання визнана саме педагогіка партнерства. Застосовуючи цю форму навчання, дитина фокусується на спілкуванні та почуттях у цьому процесі. Саме тоді позитивна соціалізація сприятливо впливає на моральний розвиток, психологічну стійкість. Моделі виховання завжди були зумовлені рівнем розвитку суспільства, його соціальною стратифікацією (становище в суспільстві), навколишнім середовищем, кваліфікацією осіб, що супроводжують (няні, вихователі, вихователі, педагоги, фахівці, репетитори тощо). Проте, в часи різноманітних трансформаційних процесів виховання завжди виконувало дві основні функції: упорядкування всього спектра впливів на особистість дитини (психологічних, соціальних, педагогічних тощо) та створення умов для прискорення процесу соціалізації з метою її розвитку. Саме мистецтво виховання відточувалося шляхом відбору та затвердження у суспільстві загальнолюдських цінностей: добра, краси, людинолюбства, специфічних цілей та ідеалів, принципів та методів виховання [4]. Роль сучасного педагога полягає у стимулюванні та корекції позитивної мотивації на розвиток, розгортанням перед вихованцем різних життєвих "траєкторій", у навчанні кожної дитини розробити свій "індивідуальний освітній маршрут", адаптації до змін, і, найголовніше, виробляти усвідомлений вибір цінностей та ідеалів[17]. Зміст виховання включає роботу із смислами, цінностями, систему відносин людини, її емоційно-вольову та рефлексивну сфери. Усе це дозволяє особистості усвідомлювати, оцінювати і вдосконалювати себе як головний чинник, що зумовлює якість власного буття, роблячи своїм основним критерієм совість[10]. Дослідження показали, що виховання має бути системним, адже лише за допомогою такого підходу, коли торкаються практично всі сфери життя, ми можемо отримати очікуваний результат: сумлінного, морального, емоційно-інтелігентного громадянина.

Основні принципи педагогіки партнерства: повага до особистості; зичливість і поважливе ставлення; довіра у відносинах; діалог – взаємодія – взаємоповага; розподілена лідерська позиція; принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

         Педагогіка партнерства ґрунтується на таких ідеях:

o    навчання без примусу;

o    ставлення складної мети перед учнями задля налаштування на досягнення конкретної мети за допомогою усіх можливих засобів;

o   надання учням опорних знаків (символів, схем, таблиць, слів тощо) для забезпечення кращого розуміння та запам’ятовування матеріалу. Цей метод є кращим для побудови відповіді;

o    свобода вибору дитини у процесі навчання;

o  об’єднання уроків або тем в один блок задля встановлення логічних зв’язків;

o   створення загальних життєвих цілей та цінностей для розвитку здібностей, нахилів та креативності.

Виходячи зі сказаного, нову функцію виховання ми бачимо у формуванні "моральної необхідності": педагогіки співпраці дітей та дорослих у певному соціумі (це і є партнерство), як всебічну виховну допомогу суспільства громадянам у здобутті ними духовної життєстійкості у складних та непостійних умовах.

Список використаних джерел

1. Бондарева С.К., Колесов Д.В. Традиції: стабільність і наступність у житті суспільства. М. Воронеж, 2004. С.5 (280с.).

2. Зинченко Г.П. Соціальне партнерство: підручник/ Г.П.Зинченко, І.І.Рогов. М.: Дашков і К, 2011. 224с.

3. Голованова Н.Ф. Соціалізація та виховання "За А.С. Макаренко"// Народна освіта. 2005. №6. С. 155-159.

4. Асмолов А.Г. Психологія особистості: культурно-історичне розуміння розвитку людини. М.: Сенс, 2007. 526с.

5. Сухомлинський В.А. Серце віддаю дітям. Обрані педагогічні твори: в 3т. М., 1979. Т.І.С. 25-26.