ІДЕЇ ПАРТНЕРСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ В ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО
УДК 37.013.46
Антоніна
Кендюхова
м. Кропивницький
ІДЕЇ
ПАРТНЕРСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ В ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО
У статті розкрито сутність поняття
«педагогіка
партнерства», зазначено принципи та засади, на яких базується педагогіка
партнерства згідно з Концепцією «Нова українська школа», розкриваються основні
ідеї педагогіки партнерства в спадщині Василя Сухомлинського. Розглядаються
види педагогіки партнерства, зокрема соціально-педагогічне партнерство. Представлено
деякі результати дослідження стану готовності педагогічних працівників до
взаємодії з учасниками освітнього процесу на основі педагогіки партнерства.
Ключові слова: педагогіка партнерства, соціально-педагогічне
партнерство, взаємодія, учасники освітнього процесу, гуманізація освіти, технології
довіри.
The article reveals the essence of the concept of "partnership
pedagogy", indicates the principles and principles on which partnership
pedagogy is based, according to the "New Ukrainian School" Concept,
reveals the main ideas of partnership pedagogy in the legacy of Vasyl
Sukhomlynskyi. Types of partnership pedagogy are considered, in particular
socio-pedagogical partnership, and its specifics are revealed. Some results of
research on the state of readiness of pedagogical workers to interact with
participants in the educational process based on partnership pedagogy are
presented.
Keywords: partnership pedagogy, socio-pedagogical partnership, interaction,
participants in the educational process, democratic approach, humanization of
education, technologies of trust.
Постановка проблеми. Спадщина В. О. Сухомлинського для сучасних поколінь учителів – джерело
безперервного професійного розвитку та удосконалення. Його освітні ідеї демонструють
глибину, актуальність та інтенсивність у діапазоні сьогодення. Більше чотирьох
років педагоги України впроваджують Концепцію
нової української школи, нові державні
стандарти та освітні програми. І саме у цьому контексті педагогічна система В.
О. Сухомлинського є актуальною і сучасною, оскільки вона спрямована на захист і
підтримку дитинства. Педагог вважав, що дитинство – найважливіший період
людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве,
самобутнє, неповторне життя. У багаточисельних творах В. О. Сухомлинського постійно
присутня гуманістична сутність педагогічної системи видатного педагога, яка
виявляється вже в самому ставленні до дитини. Найперше – це повага до особистості
вихованця – незалежно від віку, наявних у даний час можливостей, визнання
складності його внутрішнього світу і необхідності відповідального ставлення до
його долі. Обґрунтовуючи практичну необхідність гуманних взаємин між учителем та
дитиною, між самими дітьми і взагалі всіма учасниками освітнього процесу, Сухомлинський
переконливо довів, що найцінніше у дитини – її індивідуальність, неповторність
внутрішнього світу, здібностей, потенційних можливостей. Підтримка і розвиток у
дитини її індивідуальності є умовою зростання не тільки кожної конкретної
особистості, а й підґрунтям формування дійового, творчого дитячого колективу.
Виклад основного матеріалу. Проблема взаємодії між учасниками освітнього процесу на засадах педагогіка
партнерства висвітлена у чисельних працях зарубіжних і вітчизняних учених: В.А.
Сухомлинський, Р. Лохнер, М. Мід, Б. Ананьєв, К. Корсак, В. Куліков здійснили наукові
розвідки того чи іншого аспекту партнерства в контексті освітніх змін.
Педагогіка партнерства –
напрям педагогіки, що спирається на систему методів, прийомів виховання та
навчання на засадах гуманізму й творчого підходу до розвитку особистості.
Важливо взаємодіяти з дитиною на засадах недискримінації, соціальної інклюзії,
рівності, діалогу, співпраці, прийняття.
Формування особистості має
бути освітньою системою на засадах універсального дизайну та інклюзії, що
сприяє створенню умов для когнітивного й соціального розвитку, збереження
фізичного, ментального, психічного здоров’я особистості та надання партнерської
підтримки всім учасникам освітнього процесу. Важливо здійснювати навчання на
засадах «школи радості» (за Василем Сухомлинським), використовуючи методи та
прийоми мотивації дитини до навчання. Розвивати успішність дитини, підкреслюючи
її навчальні успіхи, залучати можливості прийомів і методів розвитку
креативності, емоційного інтелекту, медіаграмотності тощо.
Більшість учених
дослідників творчої спадщини Василя Сухомлинського та сучасних освітніх змін
(І. Бех, Н. Бібік, Г. Назаренко) вказують на те, що запропонована ним педагогіка
партнерства побудована на повазі до
особистості; доброзичливості та позитивному ставленні; довірі у стосунках; на
дотриманні принципу «діалог – взаємодія –взаємоповага»; соціальному партнерстві
де всі сторони рівні та порівну несуть відповідальність за прийняття рішень.
Саме ці ідеї і стали основою сучасної школи.
Розглядаючи сучасні підходи
до сутності педагогіки партнерства варто чітко окреслити сутність дефініції «педагогіка
партнерства». На нашу думку, найбільш логічним і обгрунтованим є визначення Н.
Бібік, яка вважає що педагогіка
партнерства – чітко визначена система взаємин усіх учасників освітнього
процесу (учнів, батьків, учителів, управлінців), основою якої є принцип
добровільності; ґрунтується на повазі й рівноправності всіх учасників,
дотримуючись визначених норм (прав та обов’язків) та враховуючи ціннісні
орієнтири кожної із сторін; передбачає активне включення всіх учасників у
реалізацію спільних завдань та готовність брати на себе відповідальність за їх
результати [3].
Ми не випадково акцентуємо
увагу на теоретичному аспекті даного поняття. Досліджуючи актуальні питання
сучасної освіти, зокрема готовність педагогічних працівників до оцінювання професійної
діяльності, ми звернули увагу на суттєвий факт. А саме, далеко не всі
педагогічні працівники розуміють сутність традиційних та сучасних понять і
дефініцій, принципів функціонування та змістового наповнення професійної
діяльності, сутність та зміст сучасних технологій взаємодії.
Так, протягом чотирьох
років нами було проведено дослідження на базі комунального закладу
«Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені
Василя Сухомлинського». Респондентами у процесі дослідження стали педагогічні
працівники загальноосвітніх закладів Кіровоградської області у кількості 250 здобувачів
освіти. Дослідження проводилось після
засвоєння теоретичного матеріалу та виконання
практичних завдань. Дослідження складалося з двох
частин запитань (тестових завдань). Перша частина запитань мала на меті виявити
рівень розуміння зазначеного поняття та принципи, на яких ґрунтується
педагогіка партнерства.
За результатами опитування
встановлено, що тільки 18% респондентів правильно розуміють сутність поняття «педагогіка партнерства». Тобто,
це частина респондентів, яка може
відобразити визначення в повному його обсязі. Решта здобувачів освіти мають
досить поверхове уявлення, яке зводиться в основному до сутності взаємодії
вчителя та учня, інколи батьків та колег.
Серед опитуваних, лише 16% усвідомлюють
значення принципів, на яких ґрунтується педагогіка партнерства. Зокрема
педагогам було важко пояснити сутність принципів диноцентризм, довіра, свобода
взаємодії. Ті ж які намагались знайти правильну відповідь, як правило плутались
у тлумачення або ототожнювали їх. Друга частина запитань стосувалась визначення
самооцінки рівня володіння педагогами формами і методами педагогіки партнерства.
Запитання другої частини дали
змогу з’ясувати думку про важливість
використання педагогіки партнерства та її вплив на ефективність освітнього
процесу. Результати показали, що більшість (72%) респондентів вважає, що
використання педагогіки партнерства є важливим та ефективним в освітньому
процесі сучасної школи. Така ж кількість респондентів продемонструвала , що в
досвіді їх практичної діяльності присутні традиційні форми роботи з учнями та
батьками ( класні години, батьківські збори, години спілкування, конкурси,
змагання тощо).
Сучасна система
партнерської взаємодії потребує від педагога глибокого усвідомлення сутності
багатьох освітніх технологій які дозволяють побудувати сучасне навчальне середовище, що сприятиме
самореалізації усіх її учасників, оскільки, базовим принципом побудови партнерського
середовища - є пріоритет вільного розвитку особистості та виявленні до неї
поваги.
Розбудова системи
партнерської взаємодії потребує нових технологій соціального партнерства, яке
нами (на основі аналізу поглядів учених) розглядається як окрема форма
взаємодії освітнього закладу з певними юридичними чи фізичними особами, яка
базується на засадах пріоритетної ролі закладу освіти під час реалізації його
особистісно-розвивальної функції. Учасниками такого партнерства є сім’я,
педагоги та керівництво освітнього закладу.
Не менш важливим при
реалізації педагогіки партнерства є врахування її психологічної основи, яку
становлять суб’єкт-суб’єктні стосунки – співпраця як мінімум двох суб’єктів
(учителі - батьки, учителі - учні, учителі - адміністрація, батьки - адміністрація,
батьки – учні - громадськість). Цей тип взаємин для освітнього процесу дає можливість
учневі діяти самостійно та відчувати свою причетність до вирішення спільних
проблем. Тому завдання педагогів, батьків та керівників полягає у створенні
атмосфери, яка б сприяла розвитку можливостей учнів, задовольняла їхні
інтелектуальні, емоційні та соціальні потреби.
Висновки. На
нашу думку, найбільш дієвими у процесі реалізації педагогіки партнерства є:
- особистісно
зорієнтований підхід, суть якого полягає у взаємодії учасників освітнього
процесу на основі довіри та поваги. Такий шлях пропонував В. Сухомлинський та його
послідовники. Проте не всі педагоги готові до такого стилю стосунків;
- партнерський
підхід, під час реалізації якого здійснюється розподіл функцій між учасниками
освітнього процесу і організація їхньої
співпраці; нові ролі взаємодії;
- використання
технологій партнерства які сприяють самореалізації кожного учасника взаємодії; технології
чесного навчання; технології формування та розвитку емоційного інтелекту та
його оцінювання;
- створення ситуації
успіху, яка полягає у співпраці вчителя і учнів, партнерстві на уроці,
спільному процесі пізнання і відкриття;
соціальне партнерство та підтримка.
Список використаних джерел
1. Богуш А. М. Педагогічні виміри Василя Сухомлинського в сучасному освітньому
просторі: монографія. Київ: Видавничий дім «Слово», 2008. 272 с.
2. Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної
середньої освіти “Нова українська школа” на період до 2029 року. Розпорядження
КМУ № 988-р від 14.12.16 року. – Режим доступу: http://www.nmc.od.ua/wpcontent/uploads/2017/02/%D0%9A%D0%9E%D0%9D%D0%A6%D0%95%D0%9F%D0%A6%D0%86%D0%AF.pdf
Коментарі
Дописати коментар