ІДЕЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО В УМОВАХ РЕФОРМИ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ

 

УДК 37.014.3:37.091.4

Надія Мельник,

м. Рівне

ІДЕЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ

ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО В УМОВАХ

 РЕФОРМИ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ

У статті описано ідеї педагогічної системи В. О. Сухомлинського, впровадження яких набуває особливого значення в сучасній педагогічній діяльності та потребує нового осмислення і розуміння в контексті освітньої реформи НУШ. Увагу акцентовано на важливості розвитку професійних компетентностей сучасного педагога, що позитивно вплине на формування інноваційної, патріотично налаштованої особистості.

Ключові слова: педагогіка партнерства, дитиноцентризм, цінності, компетентності, особистісна  орієнтація освіти.

 

Abstract. The article describes the ideas of V. O. Sukhomlynskyi's pedagogical system. The implementation of which has especially importance in modern pedagogical activity and requires a new understanding a in the context of the educational reform of The National Academy of Sciences of Ukraine. Attention is focused on the importance of developing the professional competencies of a modern teacher. This will positively affect the formation of an innovative, patriotic personality of higher education applicant.

Keywords: partnership pedagogy, child-centeredness, values, competences, personal orientation of education.

Постановка проблеми. Упродовж останніх років в Україні відбуваються особливі зміни в освітньому просторі. Продовжується освітня реформа, ідеологією якої є Концепція «Нова українська школа», спрямована на оновлення загальної середньої освіти як основної ланки безперервної освіти. Особливого значення в Новій українській школі набувають методичні ідеї педагогічної системи Василя Сухомлинського, які можна назвати поглядом у майбутнє, оскільки вони засновані на партнерстві закладу освіти як суспільної освітньої системи і педагогічної майстерності вчителя, спрямованої на формування патріотично налаштованої особистості.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Вивченню різних інноваційних аспектів педагогічної системи Василя Сухомлинського присвячено велику кількість наукових досліджень. Основні аспекти теорії педагогічної культури та напрями діяльності видатного педагога щодо розвитку педагогічної майстерності вчителя досліджували такі вчені, як І. Бех, О. Білюк, Л. Бондар, Г. Бондаренко, С. Денисюк, Н. Калініченко, В. Кравець, А. Луцюк, Н. Ничкало, О. Околович, О. Савченко, Г. Сагач, О. Сухомлинська та ін. Такі вчені, як М. Богуславський, Б. Кваша, М. Мухін, В. Риндак, А. Розенберг, О. Сухомлинська у своїх працях проаналізували основні складові педагогічної системи В. Сухомлинського, описали етапи їх становлення й розвитку. Питання розвитку професійної компетентності сучасного педагога в умовах модернізації системи освіти розкрито в працях таких науковців, як Н. Любченко, Н. Білик, В. Бондар, Л. Даниленко, Г. Єльникова, О. Зайченко, Л. Колосова, Н. Клокар, В. Маслов, Н. Побірченко, Л. Покроєва, Н. Протасова, С. Сисоєва, Т. Сорочан, А. Фасоля та ін.

У період розбудови Нової української школи освітяни мають скеровувати свої погляди до творчого доробку видатного педагога-гуманіста В. Сухомлинського, оскільки його науково-педагогічні праці стосуються найважливіших питань сучасної педагогіки і сприятимуть інноваційному розвитку закладів освіти.

Мета статті – розкрити основні аспекти застосування методичних ідей педагогічної системи В. Сухомлинського в сучасному освітньому просторі, їх значущість для розвитку професійних компетентностей педагогічних працівників як джерела, яке дасть освітні посили до розуміння душі дитини і її потреб, формування освіченого і всебічно розвиненого здобувача освіти, здатного до інновацій та реалізації своїх людських задатків.

Виклад основного матеріалу. Сучасну педагогіку неможливо уявити без надбань класиків педагогічної думки, серед яких знаковою постаттю є Василь Сухомлинський – педагог, гуманіст, науковець. Творчість вченого різнопланова і багатоаспектна, всі його роздуми торкаються проблем освіти, виховання, розвитку особистості дитини і педагога, батьківського всеобучу. Його ідеї залишаються актуальними і донині, адже відповідають загальноцивілізаційним тенденціям розвитку освіти щодо гуманізації освітнього процесу, методик навчання здобувачів освіти, мотивів пізнавальної діяльності, особистісної орієнтації, дитиноцентризму, розвитку творчих сил кожної окремої дитини в умовах колективної співдружності, ідеї «радості пізнання», тобто емоційне сприйняття процесу навчання, виховання на цінностях, поглядів на творчу професію вчителя і постійне вдосконаленні його майстерності, а також щодо контролю і керівництва освітнім процесом.

В умовах освітньої реформи оновлюється зміст освіти. Головним завданням сучасної школи стає не набуття знань, які дуже мінливі в сучасному світі, а навчання дітей отримані знання і навички застосовувати в житті. Саме про це неодноразово писав у своїх працях В. Сухомлинський, розуміючи, що зміст освіти повинен містити людинознавчий компонент, особистісні технології людинотворення. У цьому сутність провідної ідеї теоретичного доробку вченого – розвиток особистості повинен відбуватися шляхом упровадження особистісно орієнтованого, компетентнісного та діяльнісного підходів до навчання, виховання і розвитку здобувача освіти. У книзі «Сто порад учителю» він зазначає: «Однією з найважливіших особливостей творчості педагога є те, що об’єкт його праці – дитина – повсякчас змінюється, він завжди новий, сьогодні не той, що вчора. Наша праця – формування людини, і це покладає на нас особливу відповідальність, яку ні з чим не порівняєш» [4, с. 6]. Такі настанови видатного педагога допоможуть закцентувати увагу не на змісті освіти, а на дитині, якій цей зміст допоможе саморозвиватися, самовизначитися в житті, щоб бути самодостатньою та успішною, сприятиме формуванню ключових і предметних компетентностей і наскрізних умінь.

Видатний учений постійно наголошував на тому, що гармонійний, всебічний розвиток можливий лише за умови, коли школа і сім'я будуть діяти одностайно і стають однодумцями у спільній роботі, на важливості залучення родини до побудови освітньо-професійної траєкторії дитини. У статті «Слово до батьків» він пропагував ідею повернення педагогічної відповідальності в родину. «На моє глибоке переконання, – писав В. Сухомлинський, – педагогіка повинна стати наукою для всіх: і для вчителів, і для батьків» [3, с. 46]. Свої ідеї щодо педагогіки партнерства, говорячи сучасною термінологією, він узагальнив у «Батьківській педагогіці». Коли сьогодні чуємо, що учень не мотивований до навчання, радимо звертатися до настанов В. Сухомлинського, зокрема до спільного вирішення проблеми – разом із батьками, закладом освіти та учнем. Співпраця між усіма учасниками освітнього процесу – наріжний камінь, який допоможе досягти всіх інших результатів, зробить українську школу відкритою, інноваційною та цікавою. А це так суголосно педагогіці партнерства, в основі якої «…спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Учні, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є добровільними й зацікавленими однодумцями, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат» [1, с. 14].

Актуальними і педагогічно виправданими сьогодні є настанови В. Сухомлинського про те, що «школа – це насамперед учитель. Особистість учителя – наріжний камінь виховання» [5, с. 77]. За його переконанням, тільки творча особистість учителя може виховати творчого учня. Від учителя, від його вміння, майстерності, мудрості залежить життя дитини, здоров’я, розум, характер, воля, становлення як громадянина, патріота, її місце і роль у житті. У світлі поставлених перед сучасним учителем завдань особливої актуальності для його професійного розвитку набувають праці В. Сухомлинського «Педагогічна культура», «Павлиська середня школа», «Як виховати справжню людину», «Розмова з молодим директором школи», «Сто порад учителеві», «Серце віддаю дітям», «Майстерність», «Високе покликання педагога», «Учитель і діти», «Суспільство і вчитель». На думку В. Сухомлинського, вчитель повинен максимально наближувати освітній процес до життєвих реалій. Недостатньо знати свій предмет. Набагато важливіше – вміти проникати до дитячого розуму, думок, почуттів дітей. Педагог писав, що перш ніж учити дітей запам'ятовувати, їх потрібно вчити думати, мислити, аналізувати факти і явища навколишнього світу. Якщо повторення – мати навчання, то спостереження – мати обдумування і запам'ятовування знань [2]. Ці думки В. Сухомлинського сьогодні актуалізовані в технології критичного мислення, оскільки такі навички стануть запорукою успіху в цифровому суспільстві, де саме розумові здібності людини, а не природні ресурси і капітал визначатимуть основну роль. Поєднання практики з елементами наукового дослідження Василь Олександрович вважав вищим етапом педагогічної творчості, адже «стає майстром педагогічної праці звичайно той, хто відчув себе дослідником» [6, с. 471]; «постійне поповнення наукових знань дуже важлива умова багатого інтелектуального життя учнівського колективу, передумова високого наукового рівня викладання основ наук» [6, с. 220]. Впевнені, що ці ідеї стануть основою реформаторських процесів освітньої сфери і сприятимуть подоланню викликів вітчизняної загальної середньої освіти.

Сучасні вчителі, беручи до уваги настанови великого педагога, повинні усвідомити, що без інноваційних освітніх технологій і методик (особистісно зорієнтоване, розвивальне, проєктне, інтерактивне, модульне навчання, ігрові, комп’ютерні, тестові технології, технологія інтенсивного навчання, критичного мислення та ін.), арсеналу методів і прийомів навчання неможливий модернізаційний освітній поступ.

Цінні поради залишив Василь Олександрович щодо професійного розвитку вчителя. «Треба будувати, – підкреслював він, – міцну інтелектуальну основу для педагогічної майстерності». Такою основою він вважав систему методичної роботи.

Важливими та актуальними для освітян є поради вченого щодо створення комфортного середовища для навчання, яке він розглядав як комплекс взаємопов’язаних компонентів, відносив до нього і найближчий до дитини світ – школу та клас, і віддалений у часі і просторі – село, місто, країну, природу тощо. Особливого значення він надавав урокам на природі, для нього «… кожна мандрівка в природу – урок мислення, урок розвитку розуму».

Наріжним каменем педагогічної системи В. Сухомлинського було питання виховання. Пріоритетним у виховній роботі педагог вважав громадянське виховання, формування громадянина, «піклування про громадянську лінію усього процесу виховання». «Народження громадянина», «Батьківська педагогіка», «Як виховати справжню людину», «Хрестоматія з етики» – ці та інші праці мають бути настільними і для сучасного вчителя, і для керівника закладу освіти в умовах формування нової виховної системи, стрижневим вектором якої є виховання на цінностях. У Концепції НУШ зазначено, що «…виховний процес буде невід’ємною складовою всього освітнього процесу і орієнтуватиметься на загальнолюдські цінності…Нова школа буде плекати українську ідентичність… Виховання здійснюватиметься через наскрізний досвід».

Висновки. Педагогічна спадщина В. Сухомлинського є невичерпним джерелом ідей, тому не втрачає значущості для сучасної педагогічної науки і практики. Унікальність педагогічного досвіду вченого, творчий підхід до теорії і практики навчання й виховання, особистісної орієнтації навчання, ідеї позитивної «Я-концепції» є не тільки цінним внеском у вітчизняну та світову скарбницю педагогічної думки, вони стають фундаментом сучасної освітньої системи. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року від 14.12.2016 № 988-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/249613934 (дата звернення: 09.09.2022).

2.  Сухомлинський  В. О. Вибрані твори: у 5-ти т. Київ: Рад. школа, 1976. Т. 2.

3.  Сухомлинський  В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості. Вибрані твори: в 5-ти т. К., 1976. Т.1.

4.  Сухомлинський  В. О. Сто порад учителеві. Вибрані твори. М.: Педагогика, 1979. Т.4.

5.  Сухомлинський  В. О. Як виховувати справжню людину. Вибрані твори: в 5-ти т. К.: Рад. школа, 1977. Т.2.

6.  Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5-ти т. Київ : Рад. школа, 1997. Т. 4.