МОЖЛИВОСТІ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ В ПЕДАГОГІЦІ ПАРТНЕРСТВА

УДК 371.31:004; 14.25.05.13

Ольга Волошина

м. Кропивницький

 

МОЖЛИВОСТІ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ

В ПЕДАГОГІЦІ ПАРТНЕРСТВА

Здійснено аналіз понять «партнерство», «педагогіка партнерства», «дистанційна освіта». Розкрито значення та можливості дистанційної освіти в педагогіці партнерства. Наведено переваги дистанційної освіти, до них належать: навчання в психологічно комфортній, звичній для дитини обстановці за її комп’ютером; індивідуальні терміни і темп навчання; високий рівень самостійності та творчості; подолання територіальних і часових обмежень. Визначено типи взаємодії в середовищі дистанційної освіти: синхронна (через телефон, відеоконференції та чати) або асинхронна (через листування, електронну пошту та інші платформи дистанційного навчання, які не передбачають одночасного виходу на онлайн-зв’язок).

Ключові слова: дистанційна освіта, партнерство, педагогіка партнерства, платформи дистанційної освіти, партнерство у дистанційній освіті.

Вступ. Активне застосування дистанційної форми навчання продиктоване умовами часу. Її розвиток відповідає тенденціям світової освітньої системи і набув особливої актуальності сьогодні, в умовах виникнення пандемії COVID-19 і запровадженням карантинних обмежень. Положення про дистанційне навчання, затверджене наказом МОНУ від 25.04.2013 № 466, із змінами № 660 від 01.06.2013, № 761 від 14.07.2015, № 1115 від 08.09.2020, визначає дистанційне навчання як індивідуалізований процес набуття знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини, що відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчального процесу в спеціалізованому середовищі, яке функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій [3]. Дистанційне навчання практикується у світі у вигляді різних моделей, головними його компонентами є віртуальні навчальні матеріали та комунікації. У науково-педагогічній літературі висвітлювалися такі аспекти цієї проблеми: – комп’ютерна грамотність та інформаційна культура педагога, використання нових інформаційних технологій в освіті, організація дистанційного навчання, питання педагогіки партнерства досліджували В. П. Андрущенко, Г. О. Балл, І. Д. Бех, Л. П. Вовк, І. А. Зязюн, В. Г. Кремень, О. Я. Савченко, В. О. Сухомлинський, М. Д. Ярмаченко та інші. Аналіз наявного педагогічного досвіду та наукових досліджень з означеної проблеми дає змогу стверджувати, що можливості дистанційної освіти саме в педагогіці були впроваджені та досліджені зарубіжними науковцями уже наприкінці ХХ ст., а в Україні цей напрям отримав розвиток тільки в останні кілька років. Недостатність розробленості проблеми можливостей дистанційної освіти потребує подальших теоретичних та практичних досліджень.

Виклад основного матеріалу. В умовах модернізації української освіти одним із напрямів оптимізації навчального процесу є його спрямування на взаємовідносини та партнерство педагога і учня, де має місце реалізація нових підходів до здобуття освіти, а саме: створення сприятливої атмосфери партнерства, зниження монологічного викладу матеріалу та дублювання інформації, яка може бути отримана з доступних джерел і переходу до активного спілкування з учнями в процесі освітньої діяльності; інтенсифікація впровадження в освітній процес активних методів навчання, які дають змогу розкрити творчу особистість, розвинути ініціативність, активізувати пізнавально-навчальну діяльність учня, що розкрито в чинних нормативних документах системи освіти (в Законі України «Про загальну середню освіту» та в Концепції «Нова українська школа»). Здійснюючи аналіз поняття «педагогіка партнерства», ми з’ясували, що це поняття є багатоаспектним. На нашу думку, найбільш інтегрованим і цілісним тлумаченням зазначеного поняття є визначення Н. М. Бібік, згідно з яким педагогiка партнерства – чітко визначена система взаємовідносин всіх учасників освітнього процесу (учнів, батьків, вчителів, керівників), яка організовується на принципах добровільності і загальних інтересів; ґрунтується на повазі і рівноправність всіх учасників, дотримуючись певних норм (права та обов’язки) і з огляду на ціннісні орієнтири кожної зі сторін; передбачає активне включення всіх учасників в реалізацію спільних завдань і готовність брати на себе відповідальність за їх результати» [3]. Більшість вчених, зокрема І. Д. Бех та Н. М. Бібік, вказують на те, що педагогіка партнерства базується на повазі до особистості, доброзичливості і позитивному ставленні, довірі у відносинах, принципі «діалог – взаємодія – взаємний», розподіленому лідерстві (проактивність, право вибору і відповідальність за нього, горизонтальність зав’язків), соціальному партнерстві (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей) [2; 3]. Взаємодія з учасниками освітнього процесу через низку певних факторів не може відбуватися очно, у зв’язку з цим важливе місце належить дистанційній освіті, до переваг такої форми навчання зараховують: 1) навчання в психологічно комфортній, звичній для дитини обстановці за її комп’ютером. Використання комп’ютера в процесі навчання сприяє також підвищенню загальної мотивації та інтересу до навчання, адже задіюються нові форми роботи за комп’ютером та причетність до пріоритетного напряму освітньо-наукового прогресу; 2) індивідуальні терміни і темп навчання. Дистанційне навчання дає змогу учневі працювати у власному ритмі, виділивши необхідну кількість годин для опрацювання тієї чи іншої теми, враховуючи індивідуальні можливості школяра; 3) високий рівень самостійності та творчості. Під час цифрового навчання учень має змогу більше працювати самостійно, проте за необхідності може в будь-який час отримати допомогу від вчителя; 4) подолання територіальних і часових обмежень. Дистанційне навчання допомагає учасникам освітнього процесу, що знаходяться в різних місцях, працювати разом, що неабияк сприяє розширенню можливостей отримати необхідні знання. Варто підкреслити важливу роль батьків під час здобуття дистанційної освіти. Використання дистанційної форми навчання індивідуалізує процес навчання, спрямовує його на врахування освітніх потреб учасників освітнього процесу, встановлює суб’єкт-суб’єктну взаємодію між учителем і учнем, забезпечує налагодження партнерської взаємодії. Те, що дистанційна форма навчання індивідуалізує процес передачі та засвоєння інформації, підтверджує й тлумачення А. Андрєєва, який визначає це поняття як сукупність освітніх технологій, при яких цілеспрямована опосередкована або не повністю опосередкована взаємодія того, хто навчається, і викладача здійснюється незалежно від місця їх знаходження та розподілу в часі, на основі педагогічно організованих інформаційних технологій із використанням засобів телекомунікацій і телебачення [1]. Специфічність дистанційної форми навчання підкреслює і А. Хуторський. Він наголошує, що дистанційне навчання спрямовується на виконання специфічних завдань стосовно розвитку творчої складової освіти: підсилення активної ролі того, хто навчається, при побудові власної освітньої траєкторії; різке збільшення обсягу доступних освітніх масивів; отримання можливості 39 спілкування з педагогами-професіоналами, з однодумцями; збільшення евристичної складової навчального процесу за рахунок застосування інтерактивних занять; більш комфортні, порівняно з традиційними, умови для творчого самовираження тощо [4].

У дослідженнях американських учених знаходимо відображення проблеми взаємодії у процесі дистанційної освіти. Moore виділяє три форми взаємодії в дистанційній освіті: 1) взаємодія учень-учень, 2) взаємодія учня та вчителя; 3) взаємодія між учнем та змістом [5]. Взаємодія школяра з вчителем фокусується на діалозі, при якому педагог прагне стимулювати або, принаймні, підтримувати інтерес учня до навчального матеріалу, мотивувати до навчання, включаючи самостійність, самомотивацію. У середовищі дистанційної освіти взаємодія учень-вчитель може бути синхронною, наприклад, через телефон, відеоконференції та чати, або асинхронною, наприклад, через листування, електронну пошту та інші платформи дистанційного навчання, які не передбачають одночасного виходу на онлайн-зв’язок учителя та учнів. Взаємодія учня та змісту стосується взаємодії з навчальним предметом, щоб побудувати значення, пов’язати його з особистими знаннями та застосувати його до проблеми вирішення. Moore описує цю форму взаємодії як «процес інтелектуальної взаємодії зі змістом, що призводить до змін у сприйнятті навчального матеріалу, навчальних перспектив учня чи його когнітивних структур розуму». Взаємодія учнів та змісту може включати читання інформаційних текстів за змістом, використання навчальних посібників, перегляд навчальних відео, взаємодія з мультимедіа, участь у симуляціях або використання когнітивного програмного забезпечення, а також пошук інформації, виконання завдань та робота над проектами [5]. Beldarrain зазначає, що хоча нові технології пропонують широкий спектр можливості сприяння співпраці в навчальних середовищах, програми дистанційної освіти, по всьому світу стикаються з проблемами, які можуть обмежити або стримувати їх реалізацію. Beldarrain, як і Moore, вважає, що навчальні моделі мають бути адаптовані до інтеграції різних типів взаємодій, кожна з яких відповідає меті та передбачуваним результатам. Також необхідно вибрати відповідні інструменти технології, що сприяють співпраці, спілкуванню та пізнанню. Крім того, моделі дизайну мають підтримувати взаємодію учнів у навчальних цілях та стратегії, що створюють, підтримують та покращують умови навчання [6]. Для реалізації партнерства в дистанційному навчанні необхідний обов’язковий зв’язок між педагогом і школярами за допомогою, а він можливий лише за умови доступності учнів до інтернету. У сучасному інтернет-просторі вільно поширені навчальні ресурси, тому їх доступність може сприяти подоланню нерівності в освітніх можливостях і соціальному прогресу в галузі освіти загалом. Важливим аспектом виступає саме «доступність». Тому набуло поширення у дослідженнях таке поняття «цифровий бар’єр», або «цифровий розрив», під яким розуміють нерівність у доступі до сучасних комунікаційних технологій і, як наслідок, нерівність у використанні нових медіа, які поширюються через інтернет.

Сучасні освітні платформи пропонують змішану модель навчання: текстові матеріали, відеоуроки, інтерактивні вправи, посилання на додаткові матеріали, онлайн-тренажери, онлайнексперименти, обговорення на форумах, онлайнтести та ін. Для організації дистанційної освіти вчителі використовують різні програми для зв’язку: Viber (використовують найчастіше, зазвичай для швидкого обміну інформацією), Skype, Zoom (можливість ведення відеоконференції, однак безплатно тільки 40 хвилин, тобто навіть не повний урок), Google Meet (зручний для відеоконференції, без обмежень у часі, з кількістю учасників до 250). У своїй роботі вчителі використовують уже готові відеоуроки, як власні, так й інших учителів, навчальні відеоматеріали на Youtube, це своєю чергою дає змогу переглядати матеріали в зручний час і кілька разів для кращого засвоєння. Є дуже багато платформ дистанційної освіти, які мають широкі функціональні можливості (розміщення завдання, можливість оцінювання, прослідковування прогресу навчання за готовими інтерактивними завданнями та ін.): − LearningApps.org – сервіс створення інтерактивних модулів навчання (створення власних та використання вже готових інтерактивних вправ), які можуть використовуватись безпосередньо як навчальні ресурси або для самостійної роботи; − Classtime – платформа з онлайн-тестами та командними іграми; − МійКлас – створення завдання, використання готових завдання, можливість оцінювання; − Вчи.юа — міжнародна онлайн платформа для навчання математики в інтерактивній формі для початкової школи; − Google Classroom – безплатна платформа для швидкого обміну навчальними матеріалами між вчителем і школярами, з можливістю оцінювання робіт; − Google Forms – додаток для створення опитування та онлайн-тестування. Це тільки невеликий перелік найбільш вживаних нині платформ для дистанційної освіти, які використовуються вчителями початкової школи. Можна з упевненістю говорити про те, що дистанційна освіта має низку переваг. Однак дистанційна освіта має вагомі недоліки, які можна поділити на дві групи: технічні та психологічні. Дистанційна освіта, як правило, виключає можливість особистого спілкування з вчителем та іншими учнями [7]. Відсутня фізична соціальна взаємодія, яка виявляється в типовому, традиційному класі. Учні можуть брати участь та ділитися думками лише віртуальними засобами в чатах чи через онлайн-зв’язок, але фізично не можуть взаємодіяти. Психологи і досвідчені педагоги вважають, що відсутність поруч людини, яка змогла б емоційно забарвити знання, є значним недоліком такої форми навчання. Учень, який навчається дистанційно, має володіти сильною мотивацією і силою волі. Є люди, яким важко вчитися без нагляду вчителів або які не готові проводити багато часу наодинці з комп’ютером. Зокрема йдеться про молодших школярів, для яких взірцем завжди є вчитель-класовод, а в системі дистанційної освіти роль вчителя на себе бере хтось із батьків, тому мотивація до навчання в наймолодших школярів відіграє важливу роль під час дистанційного навчання. Відсутність чіткого розпорядку навчального дня. Це своєю чергою взаємопов’язане з мотивацією учня та самодисциплінованістю, однак тут багато факторів можуть впливати на робочий час школяра. Недостатня комп’ютерна грамотність. На жаль, нині далеко не всі, хто навчається дистанційно, володіють достатніми для цього комп’ютерними знаннями, а також погано уявляють, як правильно організувати такий освітній процес. Тому, як показує практика, одні вчителі обмежуються надсиланням завдання через листування учнями, батьками, інші проводять онлайн-уроки із застосуванням широкого спектру інструментів дистанційної освіти [4]. Варто також зазначити, що навчання онлайн потребує наявності персонального комп’ютера або сучасних гаджетів, які забезпечують доступ до інтернету. Затрати часу. Висока трудомісткість розробки курсів дистанційного навчання, зворотній зв’язок з учнями займає набагато більше часу: в традиційних класах вчитель отримує роботу і повертає негайно, чого не відбувається в дистанційних заняттях.

Висновки. Отже, ми бачимо, що актуальною дистанційна освіта постає не тільки в теорії, а й на практиці. Дистанційна освіта завжди будується на взаємодії та передбачає активну співпрацю і в реальному, і віртуальному освітньому середовищі. Дистанційна та змішана форми навчання за минулий рік довели свою спроможність і ефективність. Більшість педагогів і батьків позитивно оцінюють результати навчання дітей у дистанційному форматі, а саме: причетність батьків до освітнього процесу, максимальну його персоналізацію, гнучкість, різноманіття способів спілкування в мережі, урахування індивідуальної працездатності дитини відповідно до стану її здоров’я; дотримання режиму дня, заснованого на наукових рекомендаціях; спокій, упевненість і позитивні емоції педагогів, батьків і дітей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барабаш О. Педагогіка партнерства – сучасний тип взаємодії між учасниками освітнього процесу. Учитель початкової школи. 2018. № 8. C. 3‒7.

2. Бех І. Компонентна технологія сходження зростаючої особистості до духовних цінностей. Початкова школа. 2018. № 1. C. 5‒10.

3. Бібік Н. Нова українська школа: порадник для вчителя. Київ : Літера ЛТД. 2018. 175 с.

4. Матвієнко О. Педагогічне спілкування вчителя як складова професійної готовності до педагогічної взаємодії в навчально-виховному середовищі школи першого ступеня. Педагогічні науки. 2011. № 95. C. 123‒130.

5. Abrami Philip, Bernard Robert, Bures Eva, Borokhovski Eugene, Tamim Rana. Interaction in Distance Education and Online Learning: Using Evidence and Theory to Improve Practice. J. Computing in Higher Education. 2011. 23. 82‒103. 10.1007/s12528-011-9043-x.

6. Downes Natalie. The Experiences of Parent Supervisors of Distance Education Primary School Students. Diss. Honours thesis). University of Canberra, Canberra, Australia. 2014.

7. Lowrie T. Establishing school-family partnerships in distance education contexts: pedgagogical engagement in isolated settings. International Journal of E-Learning & Distance Education/Revue internationale du e-learning et la formation à distance. 2006. 21(2). 96‒114.