ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА: СПРОБА РЕТРОСПЕКТИВНОГО АНАЛІЗУ СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ

 

УДК 37-043.5(091)                                                                     

Валентина Матяшук

                                                                                                                 м. Львів 

ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА: СПРОБА РЕТРОСПЕКТИВНОГО 

АНАЛІЗУ СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ 

У статті здійснено аналіз історичного розвитку   педагогіки партнерства як одного з  компонентів Нової української школи  від зародження її ідей до сучасного впровадження у вітчизняному  освітньому просторі.

            Ключові слова: педагогіка,  партнерство, співробітництво, гуманізм.

The article analyzes the historical development of partnership pedagogy as one of the components of the New Ukrainian School from the birth of its ideas to its modern implementation in the national educational space.

            Key words: pedagogy, partnership, cooperation, humanism.

Ідея педагогіки партнерства не є абсолютною інновацією в українській педагогіці, оскільки шлях до її сучасного становлення губиться в минулому, увиразнюючись і набуваючи своїх сучасних ознак впродовж усіх років еволюції вітчизняної педагогічної думки.

Варто зазначити, що науковий інтерес до педагогіки партнерства досить високий, про що свідчить низка публікацій вітчизняних науковців, зокрема О. Коханової,  Н. Ничкало, О. Вишневського, В. Герасимчука, О. Коберника, О. Олейнікової, Ю. Палехи, Л. Пуховської, М. Скиби, Г. Татаринцевої, Л. Ткачук, Г.Маринченко, Корінної Л. та ін.

Мета статті:  дослідити джерела  та історичні періоди формування і розвитку педагогіки партнерства, опираючись на творчу спадщину найбільш видатних педагогічних постатей минулого.

Для того, щоб увиразнити зародження й розвиток ідей педагогіки партнерства, необхідно пригадати як саме  Нова українська школа визначає її наступні принципи:  «повага до особистості; доброзичливість і позитивне ставлення; довіра у відносинах; діалог – взаємодія – взаємоповага; розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків); принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей)» [1, с.14]

Л.Ткачук виокремила два періоди   у становленні й розвитку педагогіки партнерства: підготовчий період ( з античності (V ст. до н.е.) – до 80-х років ХХ ст.)  і період повноцінної розробки її ідей та концепцій (з 1986 р. – до сьогодні). Підготовчий період у свою чергу за її періодизацією має два етапи: перший етап – з античності (V ст. до н.е.) до 50-х рр. ХХ ст., другий етап – 50–80-ті рр. ХХ ст. [2, с.14].

Нам видається доцільним скористатися відомою  періодизацією розвитку світової літератури: перший етап – міфологія, усна народна творчість, другий етап - антична доба (VIII ст. до н. е. - V ст. н. е.), третій етап – епоха Середньовіччя (V-XV ст.), четвертий етап - Відродження (XV-XVII ст.),  п’ятий етап – класицизм (ХVІІ ст.), шостий етап – доба Просвітництва (кінець XVII - XVIII ст.), сьомий етап – романтизм і реалізм (ХІХ ст.), модернізм (кін. XIX – др. пол. XX ст.), постмодернізм (ост. трет. XX – поч. XXI ст.), адже розвиток літератури і розвиток педагогічної думки тісно переплетені і взаємопов’язані між собою взаємними впливами.

 Одним із джерел вітчизняної етнопедагогіки є усна народна творчість, в приказках якої можна знайти зародки ідей педагогіки партнертва: «Син мій, а розум у нього свій» (розподілене лідерство),  «Дитина є якором для мами»,  «Дитині заболить голівка, а мамі серце»  (добровільність прийняття зобов’язань), «Діти, як квіти, поливай, то ростимуть» (обов’язковість виконання домовленостей),     «Учи дитину не страшкою, а ласкою» (доброзичлива рівність сторін),  «Дитина мов порожня посудина, що в неї вливаєш, те й держить»  (довіра у відносинах),  «Діти, то роса Божа» , «Дитина хоч кривенька, а батькові-матері миленька» (повага до особистості; доброзичливість і позитивне ставлення) тощо.

         Педагогічні принципи мислителів античності, зокрема Сократа, Квінтіліана та ін., – відмова від примусу і насильства, діалог як форма спілкування і навчання, визнання переконання найдієвішим засобом виховання –    лягли в основу   розвитку педагогічного світогляду наших предків, явлені нам у «Повчанні   В. Мономаха дітям» з його відомим: «Що є ліпше й чудовіше, аніж жити братам разом?!» [3].   

Епоха Середньовіччя продовжувала розвивати педагогічну думку. Видатний український гуманіст Юрій (Дрогобич) Котермак, здобувши наукові звання  в Краківському та  Болонському університетах, після викладання в них повернувся   на рідну землю, де продовжував активно поширювати гуманістичні ідеї своєї доби, зокрема  Т.Аквінського,   гуманні ідеї якого викристалізовані на засадах християнства: « Ми маємо щиро любити інших ради їх власного блага, а не ради нашого» [4].

Український представник епохи Відродження Павло Русин так само розвивав  ідеї європейських діячів, ставлячи благочестя за головну мету виховання, як це вважали Е. Роттердамський, К.Салютатті, Т.Мор, Рабле та інш., закликав молодь служити святій честі, яку розглядав у єдності з щастям та добропорядністю, що відповідає принципам соціального партнерства.

Доба класицизму продовжила орієнтацію на  цінності античності, часто педагогічні погляди поширювались письменниками, серед яких найбільш відомі П.Корнель, Ж.-Б.Мольєр, Ф.де Ларошфуко, Кампанела з  його закликом до рівності й позитивного ставлення до особистості незалежно від статі. В Україні в цей час виховання народу через свою літературну творчість здійснюють І.Котляревський, байкарі П.Білецький-Носенко, С.Рудиковський, Г.Квітка-Основяненко,  педагоги Києво-Могилянської академії, зокрема С.Яворський, Ф.Прокопович.

Українські просвітники Я.Козельський, С.Десницький відстоюють   чесноти   педагогіки партнерства, але найвиразніше це проглядається в спадщині Г.Сковороди, який не просто проголошував ідеї, а й сам прожив життя за ними. Багато його думок перейшли в розряд народних приказок через велику популярність, як от «Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську», «Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити» тощо.

ХІХ ст., означене як доба реалізму і романтизму, явило цілу плеяду вітчизняних педагогів, здатну творити вищу освіту за гуманістичними цінностями: В.Каразін, І.Орлай, М.Максимович,  М.Пирогов  виступали за безстановий характер освіти і рівність учасників освітнього процесу, О.Духнович ставив за мету виховання багатогранну людську особистість, здатну поєднати інтереси людства з інтересами свого народу і своїми власними. Могутнє слово Т.Шевченка будило народ до ствердження соціального партнерства на засадах рівності сторін.

 Модернізм у вітчизняному просторі представлений ідеями народників та їхніх критиків. Громадська думка як виразник освітніх успіхів того часу вражає   розмаїттям ідей, в яких виразно спостерігаються пріоритети педагогіки партнерства.  К.Ушинський  став визнаним класиком світової педагогіки, а його думки – аксіомами освітнього процесу: « Страх тілесного покарання не зробить злого серця добрим», «Ніколи не обіцяйте дитині, чого не можна виконати, і ніколи не обманюйте її» тощо. Його погляди щодо значення народності в освітньому процесі, висловлені в праці  "Про народність у громадському вихованні", зберегли свою актуальність донині. Потужні постаті Л.Українки,  О.Кобилянської, М.Драгоманова, О.Пчілки, С.Єфремова, М.Хвильового, С.Русової, І.Франка та багатьох інших провідних діячів вітчизняної культури і освіти тієї доби мали значний вплив на гуманізацію педагогічного світогляду. 

Радянська доба, при всіх своїх негативах, все ж означилась  яскравими  постатями А.Макаренка, В.Сухомлинського, О.Захаренка, що ввійшли в історію світової педагогіки, вписавши свої сторінки в розвиток засад педагогіки партнерства. Педагогіка співробітництва, створена низкою радянських педагогів-новаторів, серед яких українці    В.Шаталов, М.Гузик, О.Захаренко, фактично стала передвісницею сучасної педагогіки партнерства.

Розпад Союзу й настання доби постмодерну означились тим, що ідеї ініціаторів педагогіки співробітництва розвинулись в неформальний міжнародний освітній рух гуманної педагогіки. Активісти української асоціації цього руху В.Бак, С.Гаряча, В.Бех та багато інших задовго  до впровадження НУШ пропагували і втілювали принципи педагогіки партнерства на практиці, чому активно сприяли зорганізовані і проведені ними десятки всеукраїнських і регіональних заходів з гуманної педагогіки, до яких долучались тисячі педагогів з усієї України.  Гуманна педагогіка розширила  поле актуалізації соціально-педагогічного процесу  педагогіки співробітництва. Якщо остання робила акценти    на спільній діяльності вчителя й учня, то гуманна педагогіка до цієї взаємодії прагнула долучити і батьків, сповідуючи принцип любові до ближнього як основу взаємовідносин.

Паралельно з нею в освітньому просторі України під науковим супроводом  І.Беха, В.Беха,  І.Зязюна, В.Ягупова, В Лопатинської, М.Філоненко, О.Стойловської, Л.Стахів, В.Сластьоніна, Г.Васяновича та багатьох інших науковців відбувався перехід від застарілої системи “суб’єкт-об’єкт” до системи “суб’єкт-суб’єкт”, яка суттєво змінювала ролі вчителя та учня, надаючи останньому можливість стати активним співтворцем здобування знань.    О. Вишневський писав:  «Цей тип взаємин для навчально-виховного процесу є оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за вчителем функцію управління, а з другого, – дає учневі можливість діяти самостійно», крім того, полягає в «...забезпеченні   права на вибір, на власну гідність, на повагу, права бути такою, якою вона є, а не такою, якою хоче її бачити вчитель»  [5, с. 75].

Концепція Нової української школи, ухвалена рішенням колегії МОН від 27 жовтня 2016 року, дала старт реформі освіти, одним із напрямків якої стала педагогіка партнерства. І хоча детально завдання її розвитку не прописані в жодній із визначених фаз реалізації реформи, варто відмітити, що на практиці  спостерігається зародження і становлення  партнерської взаємодії у всіх соціальних сферах (учень-вчитель-школа-батьки-громадський сектор). Можливо, фактор війни став потужним мотиватором прискорення розуміння важливості цих змін.

Таким чином, підводячи підсумок стислої розвідки історії розвитку педагогіки партнерства, можна зробити висновок, що  на вітчизняних теренах принципи її підходів до організації й здійснення освітнього процесу кореняться в усній народній творчості, етнопедагогіці й активно розвивались впродовж усіх років, послідовно проходячи періоди зародження. формування, становлення,  викристалізації аж до наших днів й широкого впровадження на практиці завдяки реформі НУШ.

Список використаних джерел

1. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи. URL: https://mon. gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf (дата звернення: 20.08.2021).

2. Лариса Ткачук Історичний аспект становлення і розвитку педагогіки партнерства  URL: http://ppsh.udpu.edu.ua/article/view/248212

    3. Повчання Володимира Мономаха дітям. URL: https://dovidka.biz.ua/povchannia-volodymyra-monomakha-ditiam-skorocheno/

    4. Фома Аквінський. URL: https://newacropolis.org.ua/articles/foma-akvinskyi

         5. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: посібник для студентів вищих навчальних закладів. Вид. 2-е. Дрогобич: Коло, 2006. 608 с.